VOYO VBOOK V2, нетбук з екраном 11.6 дюйма та процесором N3450

На самому початку року я опублікував огляд мінікомп’ютера Voyo на базі нового процесора N4200 Apollo Lake. Тоді комп’ютер мені дуже сподобався своїми характеристиками, але я також писав, що є молодша версія цього процесора. А сьогодні — огляд нетбука, створеного з її використанням.

Далі все як завжди: огляд, розбирання, тести й заодно порівняння N4200 vs N3450 або Pentium vs Celeron.

Взагалі мене вже запитували про відмінності між N4200 vs N3450, адже на ринку переважно представлені саме ці дві моделі процесорів. Зрозуміло, що в ідеалі варто порівняти два конструктивно однакові пристрої, але «хто ж мені їх дасть», тож порівняю як зможу.
Але про всяк випадок нагадаю, чим вони відрізняються:
Pentium J4205: 4/4, 2 Мбайт L2, 1,5/2,6 ГГц, графіка HD 505 (18 EU, 250–800 МГц), TDP 10 Вт
Celeron J3455: 4/4, 2 Мбайт L2, 1,5/2,3 ГГц, графіка HD 500 (12 EU, 250–750 МГц), TDP 10 Вт
Celeron J3355: 2/2, 2 Мбайт L2, 2,0/2,5 ГГц, графіка HD 500 (12 EU, 250–700 МГц), TDP 10 Вт
Pentium N4200: 4/4, 2 Мбайт L2, 1,1/2,5 ГГц, графіка HD 505 (18 EU, 200–750 МГц), TDP 6 Вт
Celeron N3450: 4/4, 2 Мбайт L2, 1,1/2,2 ГГц, графіка HD 500 (12 EU, 200–700 МГц), TDP 6 Вт
Celeron N3350: 2/2, 2 Мбайт L2, 1,1/2,4 ГГц, графіка HD 500 (12 EU, 200–650 МГц), TDP 6 Вт


І, звісно ж, технічні характеристики піддослідного.
Система: Windows 10
Процесор: Intel Celeron N3450 1.1 ГГц (2.2ГГц у турборежимі)
Графіка: Intel® Intel® HD Graphics 500
Пам’ять: 4GB RAM + 64GB ROM + слот Type: M.2
Слот для встановлення карти microSD до 128 ГБ.
Дисплей 11,3 дюйма IPS
Роздільна здатність: 1920 x 1800
Камера: фронтальна: 0,3 мр
Локальна мережа: WiFi: 802.11b/g/n (2.4 і 5 ГГц) і Bluetooth 4.0
Роз’єм 3.5мм для підключення навушників
Роз’єми 1хUSB 2.0 і 1x3.0
Роз’єм micro HDMI
Акумулятор: 12000мАч
Мультитач на 10 дотиків
Розміри й вага: довжина х ширина х висота: 287 x 196 x 20 мм
Вага близько 1246 грамів

Тепер можна перейти власне до огляду. У магазині цей пристрій заявлений як ноутбук, але насправді правильніше було б назвати його нетбуком, адже він помітно менший, має менше роз’ємів розширення і не має приводу CD/DVD

Нетбук постачається у великій і міцній коробці.


Інформації на ній зовсім мало, зате відзначу досить продуману конструкцію пакування: майже кожна річ лежить у своєму «лотку», навіть інструкція.


До комплекту входять:
1. Нетбук VOYO VBOOK V2
2. Блок живлення
3. Стилус
4. Інструкція, гарантійний талон тощо


1. Гарантійний талон, інструкція та короткий посібник «для швидкого старту»
2. Інструкція, мабуть, стане в пригоді хіба що для того, щоб дізнатися, де розташовані роз’єми.
3, 4. Блок живлення має заявлені характеристики — 12 Вольт і струм до 3 Ампер.
За звичайного використання він ледь теплий. Найбільше нагрівається під час одночасної роботи й заряджання акумулятора, але навіть у такій ситуації я б не назвав нагрівання сильним, тим паче що цей процес триває не дуже довго.
Також приємно, що виробник не став робити звичний роз’єм microUSB для заряджання й використовувати блок живлення на 5 Вольт, а встановив окреме гніздо 3.5х1.35мм і застосував нормальний блок живлення.


Стилус. Справді корисна річ. Виглядає як звичайна авторучка, тільки на торці є роз’єм microUSB для заряджання й кнопка ввімкнення, та й писати ним не вийде :)
На вигляд звичайний стилус, якими комплектують графічні планшети. «Пише» досить тонко, тож цілком придатний для роботи. Крім того, ним можна користуватися і під час звичайної роботи з комп’ютером: замість того, щоб тикати пальцями в екран, робити все це стилусом.
Щоправда, є й мінуси: за бажання екран можна й проколоти, адже кінчик твердий. А ще виробник не поклав у комплект кабель — як він планував заряджати цю радість? :)


На перший погляд комп’ютер нічим не відрізняється від більшості нетбуків інших виробників: невеликий, плаский. Наскільки мені відомо, його випускають лише в одному кольорі, який називається LUXURY GOLD. Як на мене, не завадив би ще сірий/сріблястий, але в будь-якому разі це краще, ніж чорний, бо сліди від пальців помітні менше.


Розміри корпусу я вказував на початку, але про всяк випадок повторю: довжина 287, ширина 196 і висота 20мм. Довжина й ширина трохи менші за стандартний аркуш формату А4, розміри якого — 297?210 мм.


Нетбук важить 1286 грамів, хоча в характеристиках було вказано 1246 грамів.


Знизу розташовані чотири гумові ніжки, два динаміки, закриті сіточками, і маркування моделі.
До речі, про динаміки. Звук чудовий, якби не одне «але»: коли нетбук стоїть на столі, звук спрямований у стіл, а якщо розвернути його в режим планшета — у простір між корпусом і дисплеєм.
Динаміки, розміщені під дисплеєм, працювали б набагато краще, але так майже ніхто не робить.
Загалом до самого звуку претензій немає, але розташування динаміків не надто вдале.


На правому торці корпусу розташовані (зліва направо):
1. Слот для карти пам’яті
2. Роз’єм microHDMI для підключення монітора.
3. USB 3.0
4. Роз’єм живлення
5. Індикатор увімкнення та заряджання (синій/червоний)

Мене дещо здивувало, що виробник використав microHDMI, а не звичайний роз’єм HDMI, хоча, здавалося б, місця вдосталь. Але, мабуть, він вважає підключення другого монітора малоймовірним. Хоча, на мій погляд, міг би покласти в комплект який-небудь перехідник.


Зліва встановлені:
1. Роз’єм USB 2.0
2. Вихід для навушників
3. Незрозумілий слот, ніде не позначений. До нього я ще повернуся.
4. Кнопки регулювання гучності
5. Кнопка ввімкнення
6. Перемикач вимкнення клавіатури.

Так, як ви вже зрозуміли, роз’ємів USB усього два. Вважаю, що можна було встановити й третій: апаратні можливості та місце це дозволяють. Але маємо те, що маємо.


Відкривши кришку, я незвично побачив корпус без рекламних наклейок, які вказують, який тут процесор, відеокарта, звукова карта Dolby Digital тощо.
Єдине, що відзначу, — незвично широкі рамки навколо екрана.


Щоправда, разом із відсутністю рекламних написів немає й українських літер на клавіатурі — їх доведеться купувати окремо. У різних місцях ціна різна, у нас, здається, близько долара за досить якісне виконання.


Посередині корпусу розташований звичний для багатьох тачпад із двома механічними кнопками внизу.


Тачпад можна вимкнути окремою кнопкою. Ця функція може стати в пригоді тим, хто багато друкує і кому заважає тачпад.
До речі, щодо клавіатури: особисто мені вона сподобалася, але варто враховувати, що за багато років я звик до клавіш із коротким ходом — у мене й основна клавіатура така. Але знаю, що деякі користувачі, навпаки, люблять клавіатури з великим ходом, хоча в ноутбуках такі майже не трапляються. У будь-якому разі клавіатура нормальна, прогинів чи незручностей я не помітив. Хоча ні, особисто мені бракує цифрового блока, але й у ноутбуках він рідкість, не кажучи вже про нетбуки.


Над екраном розташована камера, але вона радше виконує роль заглушки для отвору, адже 0.3мп вистачає хіба що для скайпу, та й то не завжди. Тобто її функція суто символічна.


Нетбук легко перевести в режим планшета — звісно, умовно, але в деяких ситуаціях це навіть зручно. Підтримуються, звичайно, й усі проміжні положення, наприклад «будиночком», щоб дивитися фільми.


Але повністю розвернути його на 360 градусів усе одно не вдається — залишається невеликий зазор.
Як я писав вище, для такого використання клавіатуру можна вимкнути окремим перемикачем.
Сенсорний екран підтримує 10 дотиків, також є акселерометр, тож фактично все це працює саме як планшет.
З одного боку, іноді зручніше мати конструкцію з окремими частинами: планшет і клавіатура від’єднані, а за потреби з’єднуються. Але тут кому як: якщо пристрій більшу частину часу працюватиме як нетбук, краще, як у цьому огляді; якщо як планшет — краще, коли клавіатура окрема.


До матриці також претензій не було: звісно, це не еталон, але зображення цілком нормальне. З кутами огляду проблем немає.


Хотів показати, як відображаються градації сірого, але зрозумів, що зробити це дуже складно, бо вийшло як вийшло.


За світла спалаху також жодних проблем: зображення цілком добре видно, засвітів немає.


Просто пара фото за різних умов освітлення.



Наступним кроком покажу нутрощі, хоча розбирання, вимірювання ємності акумулятора, а також невелике доопрацювання насправді були останніми.
Нетбук розбирається дуже просто: спочатку викручуємо купу невеликих гвинтів, що тримають нижню кришку, а потім чимось пласким відщіпаємо засувки по периметру. Зазначу, що всі гвинти однакової довжини, за це дякую виробникові.
Отвори для динаміків додатково закриті дрібними сітками.


Компонування досить щільне, хоча батарея займає далеко не всю площу.
До речі, саме завдяки тому, що всередині є батарея, нетбук стоїть стійко, чого не завжди можна сказати про пристрої зі знімною клавіатурою.


Майже всю основну плату закриває мідна пластина, яка виконує функцію радіатора.


Роз'єм USB, а також кнопки винесені на окрему плату.


Батарея складається з чотирьох елементів, склеєних в одне ціле з платою контролера.


Динаміки виконані у вигляді невеликих модулів і мають досить великі габарити, власне тому звук доволі непоганий. Один динамік підключається до додаткової плати, другий — до основної, але підсилювач розміщений на основній платі. Рішення цілком правильне, адже мені траплявся варіант, де підсилювач був на додатковій платі, і під час підключення жорсткого диска до роз'єму на цій самій платі виникали сильні перешкоди.


WiFi-антен дві: одна розташована у верхній кришці, друга — всередині основного корпусу.
Також цілком правильне рішення: що далі рознесені антени, то краще.


У характеристиках було заявлено, що всередині є роз'єм М.2 для підключення SSD, але з'ясувалося, що роз'ємів аж два. Пізніше покажу, чим вони відрізняються.


Також на платі є:
1. Кнопка скидання, не виведена назовні.
2. Місце для роз'єму підключення батареї резервного живлення вбудованого годинника реального часу.
3. Роз'єм для підключення передньої панелі — мабуть, плату розробляли як досить універсальну.
4. Незрозумілий роз'єм CAMCON: за назвою схоже на камеру, але контактів якось забагато.


Приємно здивувала також правильна конструкція притискання радіатора до процесора, але, як з'ясувалося пізніше, не все так гарно, як здається на перший погляд.


Викручуємо чотири гвинти й відгинаємо пластину-радіатор. Пластина досить тонка, близько 0.5мм, хоча її можна було зробити вдвічі товстішою — якість охолодження помітно покращилася б.


Зовсім коротко про комплектуючі.
1. SoC N3450.
2. ОЗП, 8 чипів виробництва Самсунг, дуже непоганий варіант.
3. Флешпам'ять SKhynix, теж непогано, радий, що не підозрілі Foresee.
4. Дводіапазонний модуль WiFi від Інтел, точно такий самий модуль мені нещодавно траплявся в мінікомп'ютері Beelink.


1, 2. А от наявність двох мікросхем флешпам'яті спочатку мене трохи здивувала. Ні, коли є флешпам'ять і EEPROM, це зрозуміло й логічно: в одній прошивка BIOS, в іншій — мережевої карти. Але мережевої карти тут немає, тож, продовживши огляд, я з'ясував, що одну з них використано для зберігання прошивки чипа мультиконтролера.
3. Звук реалізований за допомогою кодека ALC269 від Realtek.
4. Багатофазний контролер живлення.


1. Імовірно, підсилювачі звуку, але впевненості на 100% немає.
2. Невідомий мені чип.
3. Мультиконтролер IT8987E. Загалом ця мікросхема в маленьких китайських нетбуках трапляється вкрай рідко, і її наявність стала для мене дещо несподіваною.
3. BQ24715, контролер заряджання батареї.


Частина плати біля роз’єму живлення. Видно власне перетворювачі живлення, вузол зарядного пристрою, а також елементи захисту порту HDMI і запобіжник для роз’єму USB.


Ділянка біля слотів M.2. Судячи з кількості однакових мікросхем (дві) та їхнього розташування біля аудіокодека, я припустив, що це підсилювачі потужності. Про це я писав вище.


Знявши радіатор, я зміг побачити маркування біля роз’ємів M.2. Наскільки я розумію, один роз’єм універсальний і має маркування WWAN_SSD_CON1, а другий призначений лише для SSD і має маркування SSD_CON1.
На жаль, поки що я не можу перевірити їх на сумісність, але до мене вже їде SSD формату M.2.


Трохи про охолодження та невелике доопрацювання.
Спочатку між кристалом процесора та радіатором прокладена тонка гумка. Товщину не вимірював, але порівняно з гумкою завтовшки 1 мм вона виглядає вдвічі тоншою.
Для експерименту я наніс трохи термопасти й спробував прикласти радіатор без гумки, просто притиснувши його штатними гвинтами. Результат приємно порадував: паста нормально розподілилася по кристалу.


Також у планах було збільшити товщину пластини, притиснувши через термопасту другу, товстішу пластину. До того ж між корпусом і радіатором є певний зазор. Але відповідної пластини не знайшлося, тож я передумав. Заодно можу сказати, що середній гвинт задньої кришки притискає її так, що, найімовірніше, зазору майже не залишається, але до цього я ще повернуся на етапі повторного тестування наприкінці огляду.


Акумулятор під’єднується за допомогою семи дротів: крайні — силові, середній або правий — балансир чи захист, третій, найімовірніше, термодатчик.


Для тесту я використав перевірене часом електронне навантаження, але тест проводився трохи інакше.
Річ у тім, що я не знав напруги завершення заряджання цих акумуляторів, тому спочатку повністю зарядив його засобами самого нетбука. Після від’єднання зарядного пристрою напруга становила близько 8.63–8.65 Вольта.


Ось тут я припустився помилки. Акумулятор заявлений як 12000мАч, і я вирішив розряджати його струмом 0.2С, тобто 2.4 Ампера, але зовсім забув, що напруга акумулятора не 3.7, а 7.4 Вольта, і правильно було б встановити струм 1.2 Ампера, адже 12000 у цьому випадку вказано як суму ємностей усіх елементів за напруги 3.7 Вольта.
Загалом це не дуже критично, просто так вийшло.
Розряд відбувався у три етапи: до 3.2, 3.0 і 2.8 Вольта. Акумулятор видав заявлені 12000, а точніше 6135х2=12270мАч під час розряду до 3.2 Вольта, а за повного розряду показав навіть 12436мАч, що помітно більше за заявлені 12000. Однозначно зараховано.


Вище я писав про незрозумілу щілину в корпусі, схожу на слот для карти пам’яті.
Відкрутивши бічну плату, я з’ясував, що там розташований слот для SIM-карти, але радіомодуля немає. І тут мені спало на думку, що, можливо, другий слот M.2 міг використовуватися як GSM-модем, а SIM-карта під’єднувалася до нього. Найімовірніше, існує і така версія нетбука.
Навіщо встановили слот, якщо радіомодуля немає? Та просто щоб не робити заглушку :) А якщо серйозно, то, наскільки я розумію, можна просто встановити модем і отримати з’єднання 3G або 4G.


Комп’ютер працює під керуванням Windows 10. Із 64ГБ вбудованої флешпам’яті вільно понад 48 ГБ, що дуже непогано, особливо з огляду на те, що цей обсяг можна суттєво збільшити, встановивши SSD.


Диск розбитий на звичні три розділи: системний, основний і розділ відновлення.


Думаю, ви помітили, що спочатку вибрано англійську мову. Мене іноді запитують, як увімкнути українську, спробую пояснити

Заходимо в панель керування й вибираємо - Region and Language
Додаємо українську мову, якщо її немає (Add language), або вибираємо Set as default, якщо вона є.


Після вибору й перезавантаження більша частина інтерфейсу змінить мову на українську, але треба ще змінити налаштування для програм.
Заходимо в - Панель керування - годинник, мова, регіон - регіональні стандарти


Потім натискаємо - Копіювати параметри


Ставимо внизу дві галочки й натискаємо ОК, комп’ютер попросить перезавантаження — і все.


З активацією проблем узагалі не виникло, усе пройшло автоматично після під’єднання до інтернету.


Диспетчер пристроїв повністю розкривати не став, навів для загальної інформації.


Загалом процесори N4200 і N3450 відрізняються частотою в режимі Турбо та відеокартою, у N4200 вона трохи потужніша. В іншому процесори практично однакові, хоча раніше Pentium і Celeron відрізнялися обсягом кеш-пам’яті.


Перші тести й перші порівняння, як і обіцяв.
Коли я писав огляд мінікомп’ютера Voyo на базі N4200, то проводив лише тест у CPU-Z версії 15.
Нижче два знімки екрана, версій 17 і 15, порівнюватиму з другим.
Тоді N4200 набрав 764/2450, N3450 — 670/2471. Виходить, що в однопотоковому режимі N4200 потужніший, а в багатопотоковому вони однакові.


Тест пам’яті Aida



Другим іде тест Cinebench.
Спочатку N4200
10.30/1.69 у версії 11 і 11.86/132 у версії 15.

Тепер N3450
7.45/1.75 у версії 11 і 11.91/140 у версії 15.

Результати дещо здивували, але потім з’ясувалося, що це похибка тесту. Утім, наприкінці огляду я зведу все в таблицю, і там будуть два комп’ютери на базі N4200.


3Dmark, ну як же без нього :)
У версії 2006 комп’ютер із N4200 набрав 3487, а N3450 — 3383, я б не назвав цю різницю суттєвою.


У новішій версії також є різниця: N4200 — 317|329, а N3450 — 281.
Утім, результат був передбачуваний: відеокарта в N3450 усе-таки слабша.


А ось WinRAR зміг здивувати. Не знаю, чому так, але я тестував щонайменше два комп’ютери з N4200, і там результати були 1300 і 1478, а тут на старті вийшло 1841, але потім упало до 1691 — усе одно помітно більше, ніж у N4200.


Цей тест я проводив на комп’ютері Voyo на базі N4200, але тоді він не потрапив до огляду, оскільки його зробив на прохання читача. Але цей тест також допоможе мені порівняти, хто швидший.
N3450 набрав 924 бали, а N4200 — трохи більше, 1088.


А ось тест флешпам’яті порадував. Звісно, це не SSD, але для eMMC швидкість читання 280 МБ/сек і запису 82 МБ/сек — дуже хороший результат.
Для більшої коректності тест проводився з файлом обсягом 10ГБ, але його не було завершено, оскільки швидкість під час роботи з дрібними файлами сильно падає, а час проведення повного тесту стає дуже великим.


Продовжив тест уже у звичнішому CrystalDiskMark.
1. eMMC, файл 1ГБ
2. eMMC, файл 32ГБ
3. Вбудований кардридер
4. Зовнішній жорсткий диск зі швидкістю послідовного читання 100–110 МБ/сек.


Оскільки для статистики я використовую стару версію бенчмарка, то й цього разу не став порушувати традицію.
Нижче наведено зведену інформацію про пам’ять eMMC, яку використовують у різних мінікомп’ютерах. Частину скриншотів підписано, але я все одно продублюю ці дані окремо.

Voyo Vbook V2
Beelink AP42
Voyo V1 (eMMC)
CHUWI HiBox
Beelink BT7
Pipo X10
Pipo X9
Pipo X7
Pipo X7S
MeeGoPad T02
Pocket P1
Vensmile W10
Teclast X98 Pro
MeeGoPad T03
Wintel Pro CX-W8

Як бачимо, нетбук, який я оглядаю, показав цілком пристойну швидкість на тлі інших протестованих пристроїв, що дуже непогано. А з огляду на те, що тут використовується фірмова пам’ять, то взагалі чудово.


Найцікавіше я залишив наостанок — тести на перегрівання. Думаю, усім відома біда більшості компактних пристроїв — висока температура. Цей нетбук не став винятком, особливо з огляду на те, що тут використовується пасивна система охолодження.
До речі, приблизно таке саме рішення я зустрічав у своєму першому ноутбуці Compaq із процесором 486. Там роль радіатора виконувала металева основа клавіатури. Більше ніде такого рішення я не зустрічав.

Ці тести не вирізняються різноманітністю, адже я вибрав для себе лише два — LinX і OCCT, але зазвичай проводжу їх кілька разів.
Почнімо з LinX.
Перший прохід почався в режимі Турбо, але процесор не може довго працювати в цьому режимі, тому різниця з іншими результатами невелика.
Але я завжди стежу за двома параметрами: падінням продуктивності під час тесту й температурою. Падіння було, але невелике й ближче до кінця тесту. Температура сягнула 89 градусів, увесь тест тривав 28 хвилин 57 секунд.


У OCCT я вже давно не проходжу проміжні етапи, а відразу запускаю тест у найважчому режимі — перевірці блока живлення. Насправді в цьому режимі тест одночасно навантажує основне й графічне ядра процесора, тому нагрівання максимальне. За звичайного використання така ситуація виникає вкрай рідко.


Тут температура також сягнула 89 градусів, але насправді це результат роботи системи захисту від перегрівання, яка явно присутня.


У цьому нетбуці встановлено дводіапазонний модуль WiFi від Intel.


Як я писав вище, точно такий самий модуль стоїть у мінікомп’ютері Beelink AP42, обладнаному зовнішньою антеною. І що цікаво, тест показав приблизно такий самий результат щодо дальності роботи.
Нетбук підтримує зв’язок на максимальній для моєї квартири відстані. Але працювати в таких умовах навряд чи вдасться, адже зв’язок дуже нестабільний і лише в діапазоні 2.4ГГц.
Якщо підійти трохи ближче, зв’язок стає стабільнішим, але швидкість дуже мала. Зате коли наблизитися до роутера ще більше, швидкість різко зростає.
Перший графік — 2.4 ГГц, 5 перевірок на відстані від 1м без перешкод до 12 м крізь залізобетонні стіни.
Другий графік — 5ГГц, умови ті самі, за винятком того, що тест на максимальній відстані не пройшов — з’єднання не було.


І, звісно, час автономної роботи, адже нетбук — це все-таки мобільний пристрій, і автономність для нього вкрай важлива.
Для тесту я взяв той самий відеофайл, за допомогою якого тестую всі пристрої, що потрапляють до мене. Це фільм у роздільній здатності FullHD.
Перший тест проводився з плеєром MPC: початок о 10.15, завершення о 15.02 — трохи не дотягнув до 5 годин.


Ну, думаю, не помилюся, якщо скажу, що багато хто подумав: 5 годин для батареї на 12Ач? Якась маячня.
Я подумав так само й запустив цей самий фільм, але вже у штатному медіаплеєрі Windows 10.
Тест почався о 19.15. О 3.47 я пішов спати, залишивши комп’ютер працювати. О 4.20 комп’ютер вимкнувся (судячи з системних журналів). Разом — близько 9 годин.
Тест показав, що час автономної роботи дуже сильно залежить від багатьох чинників. У цьому випадку обробкою відео займався апаратно процесор, а його завантаження становило близько 6%; у першому варіанті обробка була програмною, а завантаження — 20–30%, звідси й така різниця.


Як я писав у розділі про огляд внутрішньої будови, я спробував доопрацювати систему охолодження.
Доопрацювання дуже примітивне: заміна теплопровідної гуми на термопасту. І тут на мене чекав "сюрприз".
Намастив термопасту, закрив корпус, запустив тест і був шокований результатом: 100 градусів і різке падіння продуктивності!


Також під час опису внутрішньої будови я писав, що між корпусом і радіатором є невеликий проміжок, але додати туди щось не вийде, оскільки центральний гвинт кришки корпусу притискає її майже впритул.
Загалом я пробував різні варіанти доопрацювання: термопасту, іншу теплопровідну гуму, рідну — результат завжди був той самий: 99–100 градусів.
Якось я знову наніс термопасту й не просто зібрав корпус, а ще й закрутив центральний гвинт, який тримає нижню кришку корпусу.
85 градусів замість 89, і це попри те, що надворі, а отже, і в квартирі стало тепліше (нарешті настало літо).
Ба більше, результати тесту стали кращими: 28 хвилин 36 секунд замість 28 хвилин 57 секунд.
Але, підсумовуючи, можу сказати, що особливого сенсу в доопрацюванні немає. Максимум — спробувати додати ще одну пластину, збільшивши таким чином теплову інерцію системи охолодження. Теплу все одно нікуди виходити з корпусу, тому жоден термоінтерфейс суттєво ситуації не змінить.


Під час роботи я спробував зробити термознімок, але, хоча нижню кришку я не прикручував, розбирання все одно забрало певний час, тож температура встигла впасти. На фото — максимум із того, що я побачив.


Вже наприкінці я вирішив перевірити, чи немає в BIOS якихось налаштувань температурних режимів, але, на жаль, налаштувань там мінімум, та й ті стосуються лише параметрів завантаження.


Обіцяна вище зведена таблиця протестованих мінікомп’ютерів, а точніше — різних моделей процесорів, адже комп’ютерів було протестовано помітно більше.


На цьому все, і, думаю, тепер можна підбити деякі підсумки тестів та огляду.
Переваги
Досить охайний зовнішній вигляд.
Непогане складання.
Акумулятор великої ємності.
Стилус у комплекті
WiFi 5 ГГц і досить висока швидкість зв’язку.
Швидка флешпам’ять
Хороша продуктивність
Можливість підключення монітора або телевізора
Два слоти M.2
Хороший звук.

Недоліки
Не дуже висока чутливість WiFi
Нагрівання, а точніше — перегрівання під великим навантаженням.
На клавіатурі немає кирилиці
Усього два USB-роз’єми.

Моя думка. Нетбук цілком підійде для перегляду вебсторінок, не надто вимогливих ігор, перегляду відео, а також офісних програм. Акумулятор великої ємності справді дає змогу довго працювати автономно, але слід враховувати (як і з будь-яким пристроєм), що якась "шальна" вкладка у браузері або відсутність підтримки апаратного декодування відео можуть суттєво скоротити цей час.
Перегрівання типове для більшості подібних пристроїв, хоча, як на мене, тут випадок далеко не найгірший. Відсутність кирилиці легко виправити наклейками.
Засмутила мала кількість USB-портів і microHDMI замість повнорозмірного роз’єму, зате встановили два слоти M.2 — це цілком може стати в пригоді, хоча я віддав би перевагу парі додаткових USB-роз’ємів.


На цьому все, сподіваюся, інформація з огляду була корисною.