Тіні забутих предків, або акумулятори з минулого
Завдяки одному з моїх читачів до мене потрапили вельми цікаві акумулятори. Щоправда, одразу варто сказати, що найбільше ними зараз цікавляться афінажники — думаю, багато радіоаматорів знають, хто це такі.
Як завжди, нагадую: щоб постійно бути в курсі нових тем у блозі, рекомендую підписатися на мій інстаграм, де я публікуватиму сповіщення про всі нові теми й, можливо, писатиму просто про щось цікаве — посилання на акаунт
Також підписатися на оновлення та нові статті можна в телеграм-каналі — https://t.me/KirichBlog
Як я вже написав, один із моїх читачів запропонував зробити огляд вельми незвичайних акумуляторів. Ні, вони не рідкісні, хоча трапляються нечасто, випускалися серійно й використовувалися досить широко, але все ж у побуті їх навряд чи можна було зустріти у помітній кількості.
Під час зустрічі я отримав ось такий незвичайний комплект: пластикова пляшечка, шприц із трубочкою та невеликий пакетик із ручкою :)

А всередині пакетика лежали... так, три акумулятори, та не прості, азолоті срібні, точніше, срібно-цинкові. Кому цікаво почитати докладніше, це можна зробити тут. Я ж буду відносно коротким.
Акумулятори спочатку сухі, що сприяє тривалому зберіганню. Я отримав їх уже залитими, за що ще раз дякую, бо я взагалі зовсім не хімік. Ну а в пляшечці, звісно, електроліт — про всяк випадок.

Дата випуску акумуляторів — жовтень 1970 року, тобто вони на кілька років старші за мене, а зараз їм уже 52 роки!

У Google ви легко знайдете купу фото цих акумуляторів, причому там є дати і давніші, і новіші: наприклад, одразу трапляються 1962 і 1988 роки.

Звісно, мене зацікавило, хто ж їх виробляв, тим паче що на всіх акумуляторах цього типу був один і той самий логотип.
Спочатку пошук привів мене до статті, де згадується завод «Юпітер» у Прип’яті. Цитата звідти
Але мене не полишали сумніви, тим паче, що я трохи чув про цей завод, тож зробив простіше: вирізав із фото логотип, завантажив його в Google — і той одразу назвав завод. Виявилося, це «Ленинская искра».

Перш ніж перейти до детальнішого огляду й тестів, усе ж скажу кілька слів і наведу кілька фактів про цей тип акумуляторів.
Уперше про ці акумулятори я почув від товариша ще, мабуть, десь наприкінці 80-х. Тоді йшлося про якісь суперакумулятори, здатні зарядитися на 80% буквально за 15 хвилин, що в ті часи здавалося просто фантастикою, особливо на тлі того мотлоху, яким доводилося користуватися. До речі, досі шукаю згадки про нікель-кадмієві акумулятори, схожі на AA, але приблизно вдвічі довші. Їх використовували в міліцейських радіостанціях, але чомусь вони зовсім зникли з поля зору.
Так от, ці акумулятори в чомусь схожі на нікель-кадмієві, принаймні тому, що в них також використовується лужний електроліт. Але оскільки в пластинах застосовано інші матеріали, електричні параметри теж відрізняються.
Якщо коротко, маємо:
ЕРС: 1,85 В (робоча напруга 1,55 В), дещо вища, ніж у нікель-кадмієвих і нікель-металгідридних.
Теоретична питома енергоємність: до 425 Вт·год/кг
Практична питома енергоємність: до 150 Вт·год/кг
А ось тут вони не надто поступаються навіть сучасним літієвим акумуляторам, для яких заявляють:
Питома енергоємність: 110…270 Вт·год/кг
Але ще цікавіше читати про такий параметр, як:
Питома енергетична щільність: до 650 Вт·год/дм³. Тобто скільки енергії можна вмістити в певному об’ємі.
Наприклад, для літієвих акумуляторів цей параметр становить близько 300 Вт·год/дм³
Виходить, що на цьому графіку срібно-цинкові акумулятори були б десь далеко праворуч і просто не вмістилися б у межі горизонтальної осі.

Насправді, звісно, не все так райдужно, та й тут є застереження «до» 650 Вт·год, але все одно це справді вражає, адже різниця — понад 50 років!
Але навіть якщо просто порівняти високоємні літієві акумулятори й ті, що я оглядаю, — СЦ-25, — можна помітити, що різниця не така вже й велика, хоча на фото я показав еквівалент за ємністю у Вт·год. Для СЦ-25 цей показник становить близько 40 Вт·год, для пари 21700 — близько 38 Вт·год, а для трьох 18650 — відповідно ті самі 38 Вт·год. Але корпус СЦ-25 явно товстіший і займає значно більшу частину об’єму.

Водночас для срібно-цинкових акумуляторів заявляють і дуже великий струм навантаження — до 50C, звісно, за відповідної конструкції пластин і струмовідводів. Але чи багато ви знаєте літієвих акумуляторів, здатних віддавати струм у 50C? Тобто якби акумулятори, які я оглядаю, були високострумовими, то могли б віддавати струм до 1250 А.
У цій серії випускали щонайменше чотири типи:
СЦ-25
СЦК-25
СЦС-25
СЦД-25
СЦ — срібно-цинковий, К — короткий цикл (високострумові), С — середній цикл, Д — тривалий цикл (високоємні). Цікаво, що в індексі всіх зазначено число 25, хоча воно відповідає ємності лише для СЦ-25, а в решти ємність інша: 20, 30 і 40 А·год відповідно.

Крім того, для таких акумуляторів заявлено температурний діапазон від -40 до +60.
Багато хто, звісно, запитає: чому ж такі чудові акумулятори не набули побутового поширення?
По-перше, вони таки набули поширення, щоправда, не як акумулятори, а як батарейки — наприклад, годинникові серії СЦ. А по-друге, срібно-цинкові акумулятори мають і низку недоліків:
Ціна: наприклад, в оглядуваному СЦ-25 міститься близько 80 грамів срібла — у кожному акумуляторі!
Термін служби, а точніше, кількість циклів: для СЦ-25 вона становить лише 50, а для СЦК-25 — узагалі лише 10.
Тривалий час заряджання: 18 годин для СЦ-25.
Та все ж є ті, хто особливо не рахує грошей і кому кількість циклів далеко не завжди критична, зате важливі ємність і надійність.
Насамперед це аерокосмічна галузь: саме срібно-цинкові акумулятори стояли в першому супутнику (СЦД-70 і СЦД-18), а також у місяцеході.

Ну і, звісно, військові — куди ж без них. Такі акумулятори використовували в торпедах; була навіть серія акумуляторів, де як електроліт застосовували морську воду (тобто в прісній воді торпеда, виходить, не працювала б). Їх також використовували в різних радіолокаційних станціях і ракетах, і я не здивуюся, якщо й у тих ракетах, що зараз прилітають по наших містах.

Гаразд, досить лірики, переходжу до огляду.
Акумулятори чимось нагадують звичайні нікель-кадмієві: тут теж є пробка з клапаном, а гвинтові клеми, схоже, були змащені чимось на кшталт солідолу.

Гумка на клапані з часом деградувала. Ну а чого ви хочете за 50 років? Цікаво буде подивитися на акумулятор смартфона через такий самий термін :)

Ще раз дякую людині, яка їх надіслала, адже вона приготувала розчин, залила його й дала трохи відстоятися. Тим паче хімік із мене ще той — це вам не літій із кобальтом у підвалі змішувати :)
Цікаво спостерігати, як одразу після заливання з’являється напруга: ліворуч ще сухий акумулятор, праворуч — уже залитий.

Чим заливати, написано в розумних книжках. Узагалі з цими акумуляторами є певна дивина: з одного боку, інформації багато, а з іншого — вона якась зовсім загальна. А от даних, як у сучасних даташитах для конкретної моделі, де вказані струми заряджання й розряджання, чіткі значення напруги та струму, якось мало.

Поки акумулятори добиралися до мене, електроліт трохи ввібрався, власне, тому людина й дала розчин і шприц, щоб долити його.

Зовнішній вигляд із трьох основних боків.

Розміри. Тут я вирішив використати автентичну лінійку, причому випущену не лише приблизно в той самий час (1967 рік), а й у тому самому місті. От скажіть, який шанс, що в мене вдома через понад 50 років зустрінуться ці два предмети?
Для тих, хто не в курсі: на фото «калькулятор», яким у школі користувалися ваші батьки, а найімовірніше, навіть бабусі й дідусі. І уявіть собі: йому не потрібні ні акумулятор, ні восьмиядерний процесор, а на таких «калькуляторах» розраховували, зокрема, польоти в космос.

Вимірювання після отримання: імпеданс приблизно однаковий, а от із напругою дивина — якщо в перших двох вона приблизно однакова, то в третього вдвічі вища.

Доливаю електроліт, і тут, до речі, виявилася особливість радянських «даташитів»: до якого рівня наливати? В інтернеті знайшов інформацію, мовляв, доливати треба до червоної позначки на корпусі. Оглянув ці акумулятори, переглянув купу фото цих акумуляторів — ніде жодних позначок немає.
Зрештою, суто інтуїтивно налив так, щоб пластини гарантовано були залиті.

Під час роботи звернув увагу, що в корпусі одного з акумуляторів є тріщина. Потім про всяк випадок просто заклеїв її ізоляційною стрічкою — мало що.

Акумулятори трохи відстоялися, після чого я повторив вимірювання й заодно зважив їх.
Однак картина змінилася: по суті, майже незмінними залишилися лише результати другого акумулятора, зате в решти змінилися і напруга, і опір.

Для початкових тестів використовувався тестер батарей EBC-A10H, підключення, звісно, чотирипровідне.

І вже на початковому етапі я зіткнувся з браком інформації.
Річ у тім, що в одних місцях писали заряджати до напруги 2.05 вольта, в інших — до 2.10 вольта, а в книжці написано заряджати струмом 1.5А протягом 18 годин. До речі, вже потім звернув увагу на згадку про рівень заливання електроліту: на 5-10мм вище рівня пластин. Але думаю, що тут рівень указано із запасом на википання; у моєму випадку цілком достатньо, щоб пластини були повністю залиті.
Але найбільше в цій термінології мене дратує поняття «нормальний струм», адже я звик до формулювань на кшталт: заряджати струмом 0.5С до напруги ХХ, вимикати, коли струм упаде до 0.1 від зарядного, — це набагато конкретніше.

Поставив на заряджання зі струмом 1.5А. Акумулятор при цьому продемонстрував завидну стабільність напруги під час заряджання: на початку графік ішов рівно, з точністю до тисячних вольта, протягом приблизно 3 годин!
Приблизно через 8 годин напруга різко підскочила.

Оскільки в мене був графік заряджання подібних акумуляторів, я вирішив, що акумулятор просто зарядився.

Зрештою припинив заряджання, далі навантаження просто відстежувало напругу на клемах акумулятора.

Почекавши трохи, запустив розряджання. Струм задав 2.5А, або 0.1С у звичнішому для мене позначенні, вирішивши, що він цілком схожий на «нормальний» :)
Акумулятор віддав майже 13Ач, або близько 20Втч, середня напруга становила 1.54 вольта, вимкнення відбулося, коли вона впала до 1 вольта. До речі, напругу відсічення під час розряджання теж указують різну — у діапазоні приблизно 0,6–1,2 вольта. Я думав виставити 0,9 за аналогією з нікель-кадмієвими акумуляторами, але товариш порадив виставити рівно 1 вольт.

Другий цикл я вирішив провести довше — принаймні, хотів 18 годин, але з технічних причин довелося обмежитися 17 годинами 25 хвилинами.

Під час розряджання тим самим струмом цього разу я отримав уже майже 25 А·год, що набагато приємніше. Середня напруга становила 1,56 вольта.
До речі, думали, що у вас проблеми з визначенням відсотка заряду літій-залізо-фосфатних акумуляторів через їхню пологу криву розряджання? Ха, тричі! Ось де полога крива — та яка там полога, вона просто рівна...

Третій цикл заряджання я проводив уже зі струмом 2,5 А, бо не бачив сенсу так довго чекати, та й 0,1C, на мій погляд, цілком нормально.
Але цього разу заряджання відбувалося трохи інакше: я вирішив почекати й подивитися, що буде, якщо його не зупиняти.
Зрештою я зупинив його вручну, але все ж побачив, що графік має два підйоми: приблизно в першій чверті циклу й наприкінці. Чому мене це цікавило? Та тому, що якось же їх заряджають і не після повного розряджання, а отже, має бути якесь визначення завершення цього процесу.

Далі були тести — загалом вийшло десять штук. З огляду на тривале заряджання складно навіть порахувати, скільки часу все це зрештою зайняло, і це лише перший акумулятор із трьох.
Перевіряв у режимах: 0,1, 0.2С, 8.5А (рекомендований максимальний), 10, 12.5, 15, 20, 25 і 30А.

Під час тестів вимірював температуру. Наведу ту, що була за струмів 20, 25 і 30А. Як на мене, забагато, хоча з огляду на те, що акумулятор працював із трикратним перевантаженням.

Спочатку графік заряджання цього акумулятора був трохи дивний. Під час тестів, перед останнім, заради експерименту спробував заряджати струмом 4.5А — і, як не дивно, тут графік був навіть гарний, та й вимкнення спрацювало. Зате коли після всіх тестів почав заряджати, виявилося, що зарядити його знову неможливо.

Подивився тепловізором і побачив аномальне нагрівання в одній точці.

Під час детального огляду з'ясувалося, що там утворилося щось аномальне.

Та й сам акумулятор мав дещо дивний вигляд.

Внутрішній опір знизився, напруга теж. Праворуч для прикладу — результати тесту другого екземпляра після першого циклу.

Схоже, сталося внутрішнє замикання, бо коли я взяв його до рук приблизно через 10 годин, він був відчутно теплий.

Ще під час тестів помітив, що пластини всередині з білих стали майже чорними, тож вирішив зняти цей процес.
Відео прискорене приблизно у 30 разів, початкова тривалість — 24 хвилини заряджання струмом 1.5А
А ось результат: праворуч новий акумулятор, ліворуч — приблизно через пів години після початку заряджання.

Другий екземпляр поводився під час заряджання набагато краще. Щоправда, тут я одразу прогнав перший цикл — близько 18 годин зі струмом 1.5А

Але головне — я задав поріг вимкнення за напругою та спадом струму, і акумулятор коректно відпрацьовував цикл заряджання. Наприкінці я спробував зарядити його струмом, помітно вищим за рекомендований, і навіть у такому режимі заряджання завершилося коректно.

Для цього акумулятора я вирішив обмежитися струмом розряджання 25А, бо 30А для нього явно забагато — електроліт починає перегріватися.

Температура за струмів 20 і 25А

Третій екземпляр готувався приблизно в тому самому режимі. З технічних причин це тривало трохи довше за рекомендований час: у тестері немає опції обмеження часу заряджання, можна обмежити лише час розряджання.

Також спробував заряджати струмом, помітно вищим за рекомендований. Як і в попереднього екземпляра, заряджання завершилося коректно, але видно, що цього разу процес затягнувся більше.

Результати за тих самих струмів: 0.1, 0.2С, 8.5, 10, 12.5, 15, 20 і 25А

І температура за струмів 20 і 25А

Але цікавіший порівняльний графік усіх трьох екземплярів у трьох режимах: 0.2, 0.2 і 1С. Видно, що акумулятори відрізняються не лише віддачею, а й самою кривою розряджання, особливо на початковій ділянці. Можна сказати, що кожен екземпляр має свій характер.

Підсумкові результати вимірювання імпедансу, напруги та ваги. Тут також помітна різниця: перший екземпляр остаточно вийшов з ладу, у другого зріс опір, а єдиний, хто добре пройшов тести, — третій.
Але водночас варто сказати, що:
1. Перший показав найкращу віддачу за ємністю, але вийшов з ладу
2. Другий найкраще поводився під час заряджання, ємність середня
3. У третього крива заряджання була середньою, але за віддаваною ємністю він виявився найгіршим.

Рівень електроліту під час тестів трохи знизився. Причому помітно, що найбільше він зменшився в центрі, де температура була вищою, тобто електроліт просто википав. Ну, власне, так: якщо температура корпусу становила близько 65 градусів, то всередині було явно більше.
На фото третій екземпляр, який мені залишили на згадку, за що окрема подяка :)

На додачу. Поки шукав різну інформацію, натрапив на коментар, де писали, що лужний електроліт не можна зберігати в пластиковій тарі, а точніше — у звичайних ПЕТ-пляшках, через можливе руйнування пластику внаслідок його хімічної реакції з електролітом.
Ну що ж, я перевірив: і справді, приблизно за місяць-півтора пластик став зовсім крихким, і пляшка почала протікати, а зовні накопичилися якісь білі кристали. Тож не зберігайте такий електроліт у ПЕТ-пляшках.
Довелося перелити трохи в скляну тару, а решту утилізувати :(

Ось такий незвичайний огляд. Висновки робити складно, адже коректніше було б вимірювати нові акумулятори. Хоча, з іншого боку, я показав акумулятори, які зберігалися понад 50 років, після чого їх залили електролітом, і вони цілком нормально працювали. Ба більше, за заявленого струму віддачі 8.5А вони могли віддавати й 25А.
Але що мене справді здивувало — це майже рівна крива розряду. Цікаво, як раніше визначали відсоток заряду? Чи їм це було не потрібно й користувалися розрахунковими параметрами: ємність/струм навантаження/час автономної роботи?
На цьому поки все. Дякую спонсору за акумулятори, а читачам — за коментарі й оцінку огляду :)
До речі, ні в кого часом не завалявся непотрібний РИТЕГ у коморі? :)
P.S. Тіні забутих предків, український фільм 1965 року, назва якого якнайкраще пасує до теми цього огляду. Крім того, цей фільм, по суті, з тієї самої епохи, що й акумулятори.
Як завжди, нагадую: щоб постійно бути в курсі нових тем у блозі, рекомендую підписатися на мій інстаграм, де я публікуватиму сповіщення про всі нові теми й, можливо, писатиму просто про щось цікаве — посилання на акаунт
Також підписатися на оновлення та нові статті можна в телеграм-каналі — https://t.me/KirichBlog
Як я вже написав, один із моїх читачів запропонував зробити огляд вельми незвичайних акумуляторів. Ні, вони не рідкісні, хоча трапляються нечасто, випускалися серійно й використовувалися досить широко, але все ж у побуті їх навряд чи можна було зустріти у помітній кількості.
Під час зустрічі я отримав ось такий незвичайний комплект: пластикова пляшечка, шприц із трубочкою та невеликий пакетик із ручкою :)

А всередині пакетика лежали... так, три акумулятори, та не прості, а
Акумулятори спочатку сухі, що сприяє тривалому зберіганню. Я отримав їх уже залитими, за що ще раз дякую, бо я взагалі зовсім не хімік. Ну а в пляшечці, звісно, електроліт — про всяк випадок.

Дата випуску акумуляторів — жовтень 1970 року, тобто вони на кілька років старші за мене, а зараз їм уже 52 роки!

У Google ви легко знайдете купу фото цих акумуляторів, причому там є дати і давніші, і новіші: наприклад, одразу трапляються 1962 і 1988 роки.

Звісно, мене зацікавило, хто ж їх виробляв, тим паче що на всіх акумуляторах цього типу був один і той самий логотип.
Спочатку пошук привів мене до статті, де згадується завод «Юпітер» у Прип’яті. Цитата звідти
– Цікаво, що тут виробляли? – зацікавлено запитав Лекс і освітив усе навколо.
– Схоже, акумулятори, – відповів Макс і підійшов до столу з пробірками. Світло його ліхтаря заплясало на столі, і в самому його кінці він побачив журнал записів. Він підійшов до нього й розгорнув. Чорнило ще не встигло вицвісти.
Від руки була написана інформація про виробництво акумулятора «СЦ-25».
– Тут виробляли срібно-цинкові акумулятори « СЦ-25», – сказав він і подумки почав читати параметри та переваги акумулятора.
– А куди їх використовували, там не написано? – поцікавився Лекс.
– Хвилинку, – він перегорнув ще кілька сторінок і знайшов інформацію про їх використання. – Авіація, космічна та військова промисловість.
– Схоже, акумулятори, – відповів Макс і підійшов до столу з пробірками. Світло його ліхтаря заплясало на столі, і в самому його кінці він побачив журнал записів. Він підійшов до нього й розгорнув. Чорнило ще не встигло вицвісти.
Від руки була написана інформація про виробництво акумулятора «СЦ-25».
– Тут виробляли срібно-цинкові акумулятори « СЦ-25», – сказав він і подумки почав читати параметри та переваги акумулятора.
– А куди їх використовували, там не написано? – поцікавився Лекс.
– Хвилинку, – він перегорнув ще кілька сторінок і знайшов інформацію про їх використання. – Авіація, космічна та військова промисловість.
Але мене не полишали сумніви, тим паче, що я трохи чув про цей завод, тож зробив простіше: вирізав із фото логотип, завантажив його в Google — і той одразу назвав завод. Виявилося, це «Ленинская искра».

Перш ніж перейти до детальнішого огляду й тестів, усе ж скажу кілька слів і наведу кілька фактів про цей тип акумуляторів.
Уперше про ці акумулятори я почув від товариша ще, мабуть, десь наприкінці 80-х. Тоді йшлося про якісь суперакумулятори, здатні зарядитися на 80% буквально за 15 хвилин, що в ті часи здавалося просто фантастикою, особливо на тлі того мотлоху, яким доводилося користуватися. До речі, досі шукаю згадки про нікель-кадмієві акумулятори, схожі на AA, але приблизно вдвічі довші. Їх використовували в міліцейських радіостанціях, але чомусь вони зовсім зникли з поля зору.
Так от, ці акумулятори в чомусь схожі на нікель-кадмієві, принаймні тому, що в них також використовується лужний електроліт. Але оскільки в пластинах застосовано інші матеріали, електричні параметри теж відрізняються.
Якщо коротко, маємо:
ЕРС: 1,85 В (робоча напруга 1,55 В), дещо вища, ніж у нікель-кадмієвих і нікель-металгідридних.
Теоретична питома енергоємність: до 425 Вт·год/кг
Практична питома енергоємність: до 150 Вт·год/кг
А ось тут вони не надто поступаються навіть сучасним літієвим акумуляторам, для яких заявляють:
Питома енергоємність: 110…270 Вт·год/кг
Але ще цікавіше читати про такий параметр, як:
Питома енергетична щільність: до 650 Вт·год/дм³. Тобто скільки енергії можна вмістити в певному об’ємі.
Наприклад, для літієвих акумуляторів цей параметр становить близько 300 Вт·год/дм³
Виходить, що на цьому графіку срібно-цинкові акумулятори були б десь далеко праворуч і просто не вмістилися б у межі горизонтальної осі.

Насправді, звісно, не все так райдужно, та й тут є застереження «до» 650 Вт·год, але все одно це справді вражає, адже різниця — понад 50 років!
Але навіть якщо просто порівняти високоємні літієві акумулятори й ті, що я оглядаю, — СЦ-25, — можна помітити, що різниця не така вже й велика, хоча на фото я показав еквівалент за ємністю у Вт·год. Для СЦ-25 цей показник становить близько 40 Вт·год, для пари 21700 — близько 38 Вт·год, а для трьох 18650 — відповідно ті самі 38 Вт·год. Але корпус СЦ-25 явно товстіший і займає значно більшу частину об’єму.

Водночас для срібно-цинкових акумуляторів заявляють і дуже великий струм навантаження — до 50C, звісно, за відповідної конструкції пластин і струмовідводів. Але чи багато ви знаєте літієвих акумуляторів, здатних віддавати струм у 50C? Тобто якби акумулятори, які я оглядаю, були високострумовими, то могли б віддавати струм до 1250 А.
У цій серії випускали щонайменше чотири типи:
СЦ-25
СЦК-25
СЦС-25
СЦД-25
СЦ — срібно-цинковий, К — короткий цикл (високострумові), С — середній цикл, Д — тривалий цикл (високоємні). Цікаво, що в індексі всіх зазначено число 25, хоча воно відповідає ємності лише для СЦ-25, а в решти ємність інша: 20, 30 і 40 А·год відповідно.

Крім того, для таких акумуляторів заявлено температурний діапазон від -40 до +60.
Багато хто, звісно, запитає: чому ж такі чудові акумулятори не набули побутового поширення?
По-перше, вони таки набули поширення, щоправда, не як акумулятори, а як батарейки — наприклад, годинникові серії СЦ. А по-друге, срібно-цинкові акумулятори мають і низку недоліків:
Ціна: наприклад, в оглядуваному СЦ-25 міститься близько 80 грамів срібла — у кожному акумуляторі!
Термін служби, а точніше, кількість циклів: для СЦ-25 вона становить лише 50, а для СЦК-25 — узагалі лише 10.
Тривалий час заряджання: 18 годин для СЦ-25.
Та все ж є ті, хто особливо не рахує грошей і кому кількість циклів далеко не завжди критична, зате важливі ємність і надійність.
Насамперед це аерокосмічна галузь: саме срібно-цинкові акумулятори стояли в першому супутнику (СЦД-70 і СЦД-18), а також у місяцеході.

Ну і, звісно, військові — куди ж без них. Такі акумулятори використовували в торпедах; була навіть серія акумуляторів, де як електроліт застосовували морську воду (тобто в прісній воді торпеда, виходить, не працювала б). Їх також використовували в різних радіолокаційних станціях і ракетах, і я не здивуюся, якщо й у тих ракетах, що зараз прилітають по наших містах.

Гаразд, досить лірики, переходжу до огляду.
Акумулятори чимось нагадують звичайні нікель-кадмієві: тут теж є пробка з клапаном, а гвинтові клеми, схоже, були змащені чимось на кшталт солідолу.

Гумка на клапані з часом деградувала. Ну а чого ви хочете за 50 років? Цікаво буде подивитися на акумулятор смартфона через такий самий термін :)

Ще раз дякую людині, яка їх надіслала, адже вона приготувала розчин, залила його й дала трохи відстоятися. Тим паче хімік із мене ще той — це вам не літій із кобальтом у підвалі змішувати :)
Цікаво спостерігати, як одразу після заливання з’являється напруга: ліворуч ще сухий акумулятор, праворуч — уже залитий.

Чим заливати, написано в розумних книжках. Узагалі з цими акумуляторами є певна дивина: з одного боку, інформації багато, а з іншого — вона якась зовсім загальна. А от даних, як у сучасних даташитах для конкретної моделі, де вказані струми заряджання й розряджання, чіткі значення напруги та струму, якось мало.

Поки акумулятори добиралися до мене, електроліт трохи ввібрався, власне, тому людина й дала розчин і шприц, щоб долити його.

Зовнішній вигляд із трьох основних боків.

Розміри. Тут я вирішив використати автентичну лінійку, причому випущену не лише приблизно в той самий час (1967 рік), а й у тому самому місті. От скажіть, який шанс, що в мене вдома через понад 50 років зустрінуться ці два предмети?
Для тих, хто не в курсі: на фото «калькулятор», яким у школі користувалися ваші батьки, а найімовірніше, навіть бабусі й дідусі. І уявіть собі: йому не потрібні ні акумулятор, ні восьмиядерний процесор, а на таких «калькуляторах» розраховували, зокрема, польоти в космос.

Вимірювання після отримання: імпеданс приблизно однаковий, а от із напругою дивина — якщо в перших двох вона приблизно однакова, то в третього вдвічі вища.

Доливаю електроліт, і тут, до речі, виявилася особливість радянських «даташитів»: до якого рівня наливати? В інтернеті знайшов інформацію, мовляв, доливати треба до червоної позначки на корпусі. Оглянув ці акумулятори, переглянув купу фото цих акумуляторів — ніде жодних позначок немає.
Зрештою, суто інтуїтивно налив так, щоб пластини гарантовано були залиті.

Під час роботи звернув увагу, що в корпусі одного з акумуляторів є тріщина. Потім про всяк випадок просто заклеїв її ізоляційною стрічкою — мало що.

Акумулятори трохи відстоялися, після чого я повторив вимірювання й заодно зважив їх.
Однак картина змінилася: по суті, майже незмінними залишилися лише результати другого акумулятора, зате в решти змінилися і напруга, і опір.

Для початкових тестів використовувався тестер батарей EBC-A10H, підключення, звісно, чотирипровідне.

І вже на початковому етапі я зіткнувся з браком інформації.
Річ у тім, що в одних місцях писали заряджати до напруги 2.05 вольта, в інших — до 2.10 вольта, а в книжці написано заряджати струмом 1.5А протягом 18 годин. До речі, вже потім звернув увагу на згадку про рівень заливання електроліту: на 5-10мм вище рівня пластин. Але думаю, що тут рівень указано із запасом на википання; у моєму випадку цілком достатньо, щоб пластини були повністю залиті.
Але найбільше в цій термінології мене дратує поняття «нормальний струм», адже я звик до формулювань на кшталт: заряджати струмом 0.5С до напруги ХХ, вимикати, коли струм упаде до 0.1 від зарядного, — це набагато конкретніше.

Поставив на заряджання зі струмом 1.5А. Акумулятор при цьому продемонстрував завидну стабільність напруги під час заряджання: на початку графік ішов рівно, з точністю до тисячних вольта, протягом приблизно 3 годин!
Приблизно через 8 годин напруга різко підскочила.

Оскільки в мене був графік заряджання подібних акумуляторів, я вирішив, що акумулятор просто зарядився.

Зрештою припинив заряджання, далі навантаження просто відстежувало напругу на клемах акумулятора.

Почекавши трохи, запустив розряджання. Струм задав 2.5А, або 0.1С у звичнішому для мене позначенні, вирішивши, що він цілком схожий на «нормальний» :)
Акумулятор віддав майже 13Ач, або близько 20Втч, середня напруга становила 1.54 вольта, вимкнення відбулося, коли вона впала до 1 вольта. До речі, напругу відсічення під час розряджання теж указують різну — у діапазоні приблизно 0,6–1,2 вольта. Я думав виставити 0,9 за аналогією з нікель-кадмієвими акумуляторами, але товариш порадив виставити рівно 1 вольт.

Другий цикл я вирішив провести довше — принаймні, хотів 18 годин, але з технічних причин довелося обмежитися 17 годинами 25 хвилинами.

Під час розряджання тим самим струмом цього разу я отримав уже майже 25 А·год, що набагато приємніше. Середня напруга становила 1,56 вольта.
До речі, думали, що у вас проблеми з визначенням відсотка заряду літій-залізо-фосфатних акумуляторів через їхню пологу криву розряджання? Ха, тричі! Ось де полога крива — та яка там полога, вона просто рівна...

Третій цикл заряджання я проводив уже зі струмом 2,5 А, бо не бачив сенсу так довго чекати, та й 0,1C, на мій погляд, цілком нормально.
Але цього разу заряджання відбувалося трохи інакше: я вирішив почекати й подивитися, що буде, якщо його не зупиняти.
Зрештою я зупинив його вручну, але все ж побачив, що графік має два підйоми: приблизно в першій чверті циклу й наприкінці. Чому мене це цікавило? Та тому, що якось же їх заряджають і не після повного розряджання, а отже, має бути якесь визначення завершення цього процесу.

Далі були тести — загалом вийшло десять штук. З огляду на тривале заряджання складно навіть порахувати, скільки часу все це зрештою зайняло, і це лише перший акумулятор із трьох.
Перевіряв у режимах: 0,1, 0.2С, 8.5А (рекомендований максимальний), 10, 12.5, 15, 20, 25 і 30А.

Під час тестів вимірював температуру. Наведу ту, що була за струмів 20, 25 і 30А. Як на мене, забагато, хоча з огляду на те, що акумулятор працював із трикратним перевантаженням.

Спочатку графік заряджання цього акумулятора був трохи дивний. Під час тестів, перед останнім, заради експерименту спробував заряджати струмом 4.5А — і, як не дивно, тут графік був навіть гарний, та й вимкнення спрацювало. Зате коли після всіх тестів почав заряджати, виявилося, що зарядити його знову неможливо.

Подивився тепловізором і побачив аномальне нагрівання в одній точці.

Під час детального огляду з'ясувалося, що там утворилося щось аномальне.

Та й сам акумулятор мав дещо дивний вигляд.

Внутрішній опір знизився, напруга теж. Праворуч для прикладу — результати тесту другого екземпляра після першого циклу.

Схоже, сталося внутрішнє замикання, бо коли я взяв його до рук приблизно через 10 годин, він був відчутно теплий.

Ще під час тестів помітив, що пластини всередині з білих стали майже чорними, тож вирішив зняти цей процес.
Відео прискорене приблизно у 30 разів, початкова тривалість — 24 хвилини заряджання струмом 1.5А
А ось результат: праворуч новий акумулятор, ліворуч — приблизно через пів години після початку заряджання.

Другий екземпляр поводився під час заряджання набагато краще. Щоправда, тут я одразу прогнав перший цикл — близько 18 годин зі струмом 1.5А

Але головне — я задав поріг вимкнення за напругою та спадом струму, і акумулятор коректно відпрацьовував цикл заряджання. Наприкінці я спробував зарядити його струмом, помітно вищим за рекомендований, і навіть у такому режимі заряджання завершилося коректно.

Для цього акумулятора я вирішив обмежитися струмом розряджання 25А, бо 30А для нього явно забагато — електроліт починає перегріватися.

Температура за струмів 20 і 25А

Третій екземпляр готувався приблизно в тому самому режимі. З технічних причин це тривало трохи довше за рекомендований час: у тестері немає опції обмеження часу заряджання, можна обмежити лише час розряджання.

Також спробував заряджати струмом, помітно вищим за рекомендований. Як і в попереднього екземпляра, заряджання завершилося коректно, але видно, що цього разу процес затягнувся більше.

Результати за тих самих струмів: 0.1, 0.2С, 8.5, 10, 12.5, 15, 20 і 25А

І температура за струмів 20 і 25А

Але цікавіший порівняльний графік усіх трьох екземплярів у трьох режимах: 0.2, 0.2 і 1С. Видно, що акумулятори відрізняються не лише віддачею, а й самою кривою розряджання, особливо на початковій ділянці. Можна сказати, що кожен екземпляр має свій характер.

Підсумкові результати вимірювання імпедансу, напруги та ваги. Тут також помітна різниця: перший екземпляр остаточно вийшов з ладу, у другого зріс опір, а єдиний, хто добре пройшов тести, — третій.
Але водночас варто сказати, що:
1. Перший показав найкращу віддачу за ємністю, але вийшов з ладу
2. Другий найкраще поводився під час заряджання, ємність середня
3. У третього крива заряджання була середньою, але за віддаваною ємністю він виявився найгіршим.

Рівень електроліту під час тестів трохи знизився. Причому помітно, що найбільше він зменшився в центрі, де температура була вищою, тобто електроліт просто википав. Ну, власне, так: якщо температура корпусу становила близько 65 градусів, то всередині було явно більше.
На фото третій екземпляр, який мені залишили на згадку, за що окрема подяка :)

На додачу. Поки шукав різну інформацію, натрапив на коментар, де писали, що лужний електроліт не можна зберігати в пластиковій тарі, а точніше — у звичайних ПЕТ-пляшках, через можливе руйнування пластику внаслідок його хімічної реакції з електролітом.
Ну що ж, я перевірив: і справді, приблизно за місяць-півтора пластик став зовсім крихким, і пляшка почала протікати, а зовні накопичилися якісь білі кристали. Тож не зберігайте такий електроліт у ПЕТ-пляшках.
Довелося перелити трохи в скляну тару, а решту утилізувати :(

Ось такий незвичайний огляд. Висновки робити складно, адже коректніше було б вимірювати нові акумулятори. Хоча, з іншого боку, я показав акумулятори, які зберігалися понад 50 років, після чого їх залили електролітом, і вони цілком нормально працювали. Ба більше, за заявленого струму віддачі 8.5А вони могли віддавати й 25А.
Але що мене справді здивувало — це майже рівна крива розряду. Цікаво, як раніше визначали відсоток заряду? Чи їм це було не потрібно й користувалися розрахунковими параметрами: ємність/струм навантаження/час автономної роботи?
На цьому поки все. Дякую спонсору за акумулятори, а читачам — за коментарі й оцінку огляду :)
До речі, ні в кого часом не завалявся непотрібний РИТЕГ у коморі? :)
P.S. Тіні забутих предків, український фільм 1965 року, назва якого якнайкраще пасує до теми цього огляду. Крім того, цей фільм, по суті, з тієї самої епохи, що й акумулятори.
Цю сторінку знайшли, коли шукали:
виды и фото аккумуляторов советского время, стеклянные советские аккумуляторы, акб из кремни фото, миниатюрный аккумулятор ссср, аккумулятор из фонарей ссср 1,2 вольта, фотографии аккумулятора кнп-10, нет маркировки на аккумуляторе как определить серебрено цинковый или другой, ctht hzyj-wbyrjdst аккумуляторы отзывы, kirich дендриты, фото серебряных акамуляторов, https://www.kirich.blog/obzory/akkumulyatory/1134-teni-zabytyh-predkov-ili-akkumulyatory-iz-proshlogo, Серебряно-цинковый аккумулятор [править | править код]
виды и фото аккумуляторов советского время, стеклянные советские аккумуляторы, акб из кремни фото, миниатюрный аккумулятор ссср, аккумулятор из фонарей ссср 1,2 вольта, фотографии аккумулятора кнп-10, нет маркировки на аккумуляторе как определить серебрено цинковый или другой, ctht hzyj-wbyrjdst аккумуляторы отзывы, kirich дендриты, фото серебряных акамуляторов, https://www.kirich.blog/obzory/akkumulyatory/1134-teni-zabytyh-predkov-ili-akkumulyatory-iz-proshlogo, Серебряно-цинковый аккумулятор [править | править код]
Запитання та відповіді
Як працювали акумулятори СЦ-25 1970 року після понад 50 років зберігання?
Після заливання електроліту вони працювали; автор відзначив майже рівну криву розряду.
Який струм віддавали акумулятори СЦ-25 під час випробування?
За заявленого струму віддачі 8,5 А вони могли віддавати до 25 А.
Чому срібно-цинкові акумулятори СЦ-25 не стали звичайними побутовими акумуляторами?
Автор називає високу вартість — близько 80 г срібла в кожному СЦ-25, лише 50 циклів і заряджання тривалістю 18 годин.
Ця модель є у зведеній таблиці: Порівняння акумуляторів: виміряна ємність і опір
Цифри з цього огляду є в базі вимірювань: Акумулятори
Порахувати самомуУсі калькулятори
Товари зі знижкою
Вас може зацікавити
Товари зі знижкою
Підтримати проєкт
Усі матеріали на сайті та поради безкоштовні, однак ми будемо вдячні за підтримку проєкту та каналу!
Коментарі9
Обговорити на форуміЄ запитання чи власний досвід? Обговоріть статтю з автором і читачами: на форумі зручно показувати схеми та фото.
Перейти на форумКоментувати можуть зареєстровані читачі. Це займає хвилину, і можна увійти через той самий акаунт, що й на форумі.
УвійтиРеєстрація




Коментарі публікуються мовою оригіналу.