Невеликий огляд паяльної пасти BST-706

Якось так склалося, що, маючи понад 35 років досвіду роботи з паяльником, я жодного разу не користувався паяльними пастами, хоча чув про них дуже багато. І ось вирішив заповнити цю прогалину: взяв для огляду тюбик одного з представників цього великого сімейства — пасту Best BS-706.
Кому цікаві мої перші спроби роботи з паяльною пастою та враження від цього, прошу в гості.


Взагалі дуже хочеться порівняти різні пасти. Як на мене, такий формат огляду був би цікавішим для читача й пізнавальнішим для мене. Можливо, колись так і буде, але поки що в мене є лише один тюбик, тож експериментуватиму з ним.

Пасту надіслали у звичайному пакетику, всередині лежав тюбик у вигляді шприца.


Зрозуміло, що зважити пасту окремо від тюбика проблематично, тому довелося зважувати все разом. Загальна вага — 35.6 грама, довжина тюбика — близько 100мм.


На сторінці магазину вказані розміри, загалом усе збігається.


Отвір для штовхача закритий кришечкою, але самого штовхача в комплекті немає. Довелося використати ковпачок від маркера — за діаметром підійшов просто ідеально, з невеликим тертям, але закороткий. Щоправда, наприкінці огляду буде фото, як це виглядає :)


Заявлений склад пасти:
Олово — 99%
Мідь — 0.7%
Срібло — 0.3%
Температура плавлення — 138 градусів Цельсія
Об’єм — 10 куб.см

На наклейці також наведено перелік запобіжних заходів. Якщо коротко — не їсти, не лізти в очі, після роботи мити руки.


На жаль, голки в комплекті немає. Якщо відкрутити ковпачок, видно досить товсту трубочку. Паста дуже текуча: я трохи видавив її, і за деякий час вона просто стекла на стіл.


Загалом принцип роботи паяльної пасти досить простий: велика кількість мікроскопічних кульок припою міститься у спеціальному флюсі, утворюючи єдину масу. Під час нагрівання флюс допомагає змочити поверхні, які паяють, а припій власне з’єднує їх.
На температуру плавлення впливає склад припою. У цьому випадку заявлено 138 градусів, а припій складається з олова (99%), міді (0.7%) і срібла (0.3%). Паста BST328 тієї ж фірми має температуру плавлення 183 градуси, а її склад — олово (63%) + свинець (37%).

Як на мене, флюсу тут забагато, через що паста здається дуже рідкою. Флюс прозорий, його добре видно на фото.


Для тестування використовувалася компресорна паяльна станція Aoyue-2738, якою я користуюся вже багато років, і друковані плати заводського виготовлення.


Спочатку я вирішив просто поекспериментувати, або, як можна сказати, "набити руку". А якщо простіше — спробувати, що це взагалі таке, паяльна паста.
Для цього я спочатку наніс трохи пасти на контактні майданчики плати. Пасту наносив у різній кількості, щоб оцінити різницю. Температуру повітря встановив приблизно на 250 градусів.
Перше враження — паста все-таки дуже текуча, потік повітря треба встановлювати якомога менший, інакше компоненти здуває з плати. Крім того, за задумом компоненти мали самі вирівнятися завдяки силам поверхневого натягу, але чомусь цього не сталося.


Спробував трохи інакше: просто наліпив пасти на плату. До речі, тут видно «піщану» структуру пасти.
Після прогрівання компонент установився досить рівно, а зайва паста зібралася у більші кульки припою. Не дуже сподобалося, що припій так само норовить зібратися в кульки під резистором.


А далі вже йдуть тести.
Для початку я наніс пасту на чотири майданчики друкованої плати.


Встановив температуру 140 градусів.


На жаль, температура досить сильно коливається — приблизно від 137 до 170 градусів. Це відбувається через дуже малий потік повітря та велику потужність нагрівача. Коли температура падає, контролер вмикає нагрівання, температура швидко зростає до 165-170 градусів, а потім плавно знижується до 135-140.


Звісно, коректніше було б вимірювати температуру в точці паяння, адже вона буде нижчою за температуру повітря, що виходить із сопла станції. Але точно вловити цей момент теж буде складно, тому я вирішив обмежитися зіставленням температури повітря, встановленої в налаштуваннях паяльної станції, з отриманим результатом. Намагався нагрівати контактні майданчики так, щоб не зачіпати сусідні.
Отже, зліва направо — 140-150-160-170-180-200-210-220 градусів.
За температури 140-170 градусів паста просто розтікається, за 180 намагається плавитися, за 200-220 плавиться впевнено.


Для другого тесту я просто наніс багато пасти на кілька контактних майданчиків і подивився, як вона поводитиметься після нагрівання: майданчики злипнуться чи розділяться, як і має бути.
Загалом усе досить непогано: більша частина припою опинилася там, де й мала бути, менша зібралася у великі кульки.


Наступним тестом було паяння пари резисторів типорозміру 1206. Тут теж усе непогано, якщо не зважати на те, що через надмірну текучість пасти резистори знову зсуває потоком повітря.
Флюс майже прозорий, але після змивання спиртом залишаються білясті сліди, а сам припій трохи матовий.


Для прикладу — паяння того самого резистора звичайним паяльником і припоєм, яким я зазвичай користуюся. Процедура така: тримаю компонент пінцетом, торкаюся жалом із припоєм одного майданчика й фіксую його, потім торкаюся жалом із припоєм другого контакту, припаюючи його, після цього доводжу до ладу перший контакт. З опису здається, що процес довгий і незручний, але насправді все простіше: спочатку так фіксую всі SMD-компоненти, а потім паяю їх усі. Іноді використовую звичайний флюс, у нас він називається F-3.
На фото видно правильне паяння: шов вийшов дзеркальним, у відображенні навіть можна трохи розгледіти мою руку, яка тримала фотоапарат.


Альтернативний і правильніший спосіб нанесення пасти — через трафарет. Для цього я використав шматочок пластику, у якому прорізав отвори.
Спочатку була думка виготовити нормальний трафарет за допомогою лазерного гравера, але він мені не дуже був потрібен, а робити його просто для огляду — доволі довго, тож вирішив обмежитися таким варіантом.


Прикладаємо трафарет, наносимо зверху пасту, знімаємо надлишок чимось пласким — і отримуємо пасту, нанесену на плату.
Плівка трохи нерівна, тому здається, що пасти мало. Насправді її шар вийшов урівень із товщиною пластику — близько 0.5мм.


Встановлюємо компоненти. Шар пасти вийшов приблизно такої самої товщини, як і компонент. Компоненти тримаються добре: я без проблем перевертав плату "догори ногами" — нічого не падало й не зсувалося.
Нагріваємо феном.
У результаті два компоненти припаялися майже ідеально, а один розвернуло на 90 градусів :(
Після цього я промив плату й лише потім зняв із неї припаяні компоненти. Під ними майже чисто, і якби не розвернутий компонент, я б сказав, що тест пройдено.


Відео спроб паяння.
Під час другого тесту фен був трохи нахилений відносно поверхні плати, тому компоненти почало здувати. Знімати й нагрівати було не дуже зручно, тож я помітив це вже під час знімання, але відео вирішив не видаляти.


Під час тестів було використано кілька друкованих плат і купку SMD-резисторів. Далі експериментувати не дуже зручно, бо щоразу доводилося брати нову плату, але, думаю, і так вийшло наочно.
До речі, на цьому фото якраз видно маркер, який слугує штовхачем для шприца.


Передбачаю закономірне запитання: що це за однакові плати на фото? Колись давно я робив на замовлення блоки живлення, а оскільки замовляли їх часто й із різними характеристиками, то розробив універсальну плату.
Один із прикладів можна побачити тут.


Але ця ж плата давала змогу створювати й потужніші БЖ — приблизно до 70-100 Ватт, як я робив тут.


Якось навіть була думка робити такі набори для складання блоків живлення, але досвідченим це нецікаво, а новачкам я б побоявся давати набір, у якому є небезпека натрапити на мережеву напругу.



Що сказати у висновках — складно. Об'єктивно судити не можу, бо не маю досвіду роботи з паяльними пастами, тож доведеться судити суб'єктивно.
У деяких ситуаціях паста може бути корисною, наприклад, щоб полегшити випаювання "складних" компонентів, розбавивши припій, що є на платі.
Особисто мені не сподобалася надмірна текучість: через неї доводиться або тримати фен далеко від плати й нагрівати велику площу, або встановлювати зовсім малу потужність компресора.
Але сподобалося, що паста добре утримує компоненти на платі до паяння, не дуже забруднює плату після нього й загалом поводиться цілком непогано. Також випробування показали, що фактична температура для цієї пасти становить близько 220 градусів, що відповідає використаному складу, а зазначені 138 градусів — помилка.

Можливо, хтось із досвідченіших читачів порадить хороші пасти й пояснить, можливо, я просто щось робив не так, як треба.
На цьому в мене все, сподіваюся, огляд був корисним. Як завжди, буду радий запитанням, порадам і просто коментарям.