Не зовсім звичайна

Коли я почав писати цей огляд, то навіть не знав, до якої категорії віднести цей товар.
Давно хотів випробувати цей пристрій (так, кнопка теж може бути пристроєм), але вдалося це зробити лише зараз, про що й хочу розповісти.
Продовження, як завжди, під катом.

На превеликий жаль, застосувати її поки не вдасться, бо вона приїхала до мене пізніше, ніж планувалося (причина не в швидкості доставки, а в деяких інших обставинах), тож довелося скористатися значно дорожчим рішенням.

Існують різні вимикачі та перемикачі.
Є звичайні, які стоять у всіх удома. Щоб їх увімкнути чи перемкнути, на них треба натиснути.
Є з датчиком дотику: на них не треба натискати, достатньо лише торкнутися.
А є безконтактні — не в сенсі відсутності контактів (хоча одне іншому не заважає), а в тому, що до вимикача навіть не потрібно торкатися: достатньо лише піднести до нього руку.
Далі йтиметься саме про останній тип таких пристроїв.

Почну, мабуть, як завжди, з опису й фото того, що отримав, а вже далі розповім, що це таке, для чого воно потрібне та які приблизні аналоги цього пристрою бувають.
Вона приїхала в охайній коробочці, сам вимикач (точніше, перемикач) був у прозорому пакетику, але перед фотографуванням я його дістав.


У пакетику було таке.
Власне, перемикач.
Комплект кріплень: дві пластикові пробки та два шурупи.
Інструкція англійською мовою, хоча для цього пристрою вона особливо й не потрібна, адже він не має жодних органів налаштування, а призначення виводів підписане на задній панелі самого пристрою.
Незрозумілий для мене папірець.


Інструкція — раптом комусь знадобиться :)


Сама кнопка зроблена дуже якісно: метал міцний, хоч і тонкий, дуже схожий на нержавійку, пластикові частини добре підігнані.
Та й вигляд у неї доволі симпатичний, дратує лише напис Exit — далі поясню чому.


Ззаду є 5 проводів.
Червоний і чорний — відповідно плюс і мінус живлення, усе відповідає загальноприйнятому маркуванню (бувають і винятки).
Жовтий — спільний контакт реле
Зелений — нормально розімкнений контакт
Білий — нормально замкнений контакт.
Проводи не дуже довгі, близько 15 см.


Ось ми потроху й дісталися до нутрощів.
Плата в пристрої двостороння, ззаду також підписане призначення проводів, що дуже зручно, адже папірець, наклеєний ззаду, цілком може відірватися, пошкодитися тощо.
Задня кришка не герметична, але підігнана цілком нормально. Отвір для виведення проводів зроблений із запасом, тому клас захисту вказаний лише для передньої панелі.


За логікою далі має бути фотографія нутрощів. Вона буде, але спочатку я зроблю невеликий ліричний відступ.
Для початку — які бувають безконтактні вимикачі.
1. Ємнісні: потребують дотику або піднесення руки на дуже близьку відстань. Напевно, найпростіше й найдешевше рішення. У мене був огляд за участю такого датчика.
2. Радіочастотні, що працюють за принципом Доплера. Найдорожчі датчики.
3. Датчики, засновані на відбитті ІЧ-випромінювання. Простий і недорогий, але компромісний варіант.

А тепер — переваги й недоліки.
Ємнісні — відносно недорогі, але бажано торкатися поверхні; можуть некоректно працювати за наявності електромагнітних завад.
Радіочастотні працюють на дуже високій частоті, близько 24ГГц. Складні, а отже, дорогі, але менше бояться завад, не бояться забруднення поверхні, можуть працювати крізь непрозорий пластик.
Інфрачервоні мають просту конструкцію, дальність, порівнянну з радіочастотними, але вона може зменшитися, якщо поверхня сильно забруднена; крізь матеріали, непрозорі в ІЧ-діапазоні, не працюють.

А тепер спробую пояснити, чому я використовую такі вимикачі.
Окрім написання оглядів і паяння плат, я займаюся встановленням автоматичних розсувних дверей. І ці двері не завжди мають у комплекті датчик руху.
А оскільки я встановлюю такі двері й на підприємствах, там діють санітарні норми, згідно з якими бажано (а іноді й обов’язково, наприклад, в операційних і туалетах) використовувати активатори відчинення дверей із безконтактним керуванням (є навіть спеціальні пристрої, куди треба вставити ногу, щоб спрацював контакт).

Донедавна я використовував датчики бельгійської фірми Bea. Наприклад, такий


Коштує такий датчик (якщо нічого не плутаю) близько 130 доларів.
А часто на одні двері потрібно два датчики.
Варто зазначити, що ці датчики не антивандальні; той, який я оглядаю, зроблений міцніше, але його також не вважають антивандальним.

Ось я й підвів до того, щоб показати, як влаштований ІЧ-датчик усередині.
Спочатку покажу саме місце, куди встановлюється плата. Добре видно отвори для передавання й приймання ІЧ-випромінювання; вони зроблені так, щоб ІЧ-приймач бачив лише відбите випромінювання.
Сама по собі плата працювати не буде.
До речі, не завадила б ущільнювальна гумка по периметру металу, але в дорогому радіочастотному датчику її також немає.


А тепер — сама друкована плата пристрою.
На ній видно —
ІЧ-світлодіод.
ІЧ-фотоприймач, такі зазвичай використовують у різній радіоапаратурі з дистанційним керуванням; виміряна робоча частота — 38 КГц.
Реле, його параметри відповідають зазначеним в інструкції.
Роз’єм для під’єднання проводів.
Вхід живлення захищений самовідновним запобіжником і діодом, який захищає від під’єднання живлення з неправильною полярністю. Далі стоїть стабілізатор живлення на 5 Вольт; електролітичних конденсаторів немає, що лише підвищує надійність.
Чотири двоколірні світлодіоди. У звичайному режимі світяться червоним, а під час спрацьовування — синім.
Мікросхема керування, маленька, на 6 ніжок, у корпусі SOT23.


Для керування використано мікросхему з маркуванням 02En. Я знайшов в інтернеті опис, але не впевнений, що це саме вона, адже сторінка китайською і схожа на сторінку якоїсь незрозумілої торговельної платформи чи форуму.
Вона не просто постійно генерує імпульси для керування світлодіодом, а формує певні послідовності пачок імпульсів; до неї, відповідно, під’єднаний фотоприймач.
Завдяки цьому перешкоди розпізнаються досить коректно: на ІЧ-пульт вона не реагує, як і на сильне засвічення лампою розжарювання (але це заслуга фотоприймача).


Звісно, я виміряв струм споживання в режимі очікування та в робочому режимі.
У режимі очікування споживає 27мА. Живлення — 12 Вольт.


В активному режимі трохи більше — 38мА, оскільки ввімкнено реле.


У режимі очікування підсвічування червоне, трохи нерівномірне, але, можливо, так і задумано.


В активному режимі підсвічування синє, але завдяки матовому розсіювачу світла воно не надто напружує очі.


Дальність спрацьовування — близько 8см від руки та близько 15см від аркуша білого паперу.
Спрацьовує дуже чітко навіть на відносно швидкий рух рукою, після спрацьовування близько двох секунд перебуває в активному режимі, а потім переходить у режим очікування.
На відносно тонкі предмети не спрацьовує.


Конструкція досить тонка, більша її частина втоплена, оскільки вона розрахована на вбудовування в стіну чи панель.


Про всяк випадок я виміряв основні розміри — раптом комусь знадобиться.


Як я вже писав вище, живлення становить 12 Вольт, що натякає на призначення пристрою для використання в охоронних системах. Напис Exit також про це свідчить.
Системи промислової автоматики мають стандартне живлення 24 Вольти, причому можуть працювати як від постійного, так і від змінного струму.
Думаю, що після нескладного доопрацювання кнопку цілком можна використовувати і в системах промислової автоматики.
Кнопка могла б бути дуже зручною в різних сферах застосування, але напис мене бентежить. На мою думку, можна було б пропонувати різні варіанти напису або додавати в комплект наклейки з різними написами.
Сфери застосування —
Системи контролю доступу.
Керування відчиненням дверей у приміщеннях, де потрібно подати команду на відчинення без дотику: харчові підприємства, операційні, чисті кімнати, туалети тощо.
Просто місця, де таке керування може бути зручним, наприклад на кухні (з відповідним декоративним доопрацюванням) для ввімкнення освітлення.

Взагалі, коли я писав цей огляд, у мене було легке відчуття дежавю: схожі враження від пристрою я описував в огляді зчитувача. Зокрема, дуже сподобалися якість виготовлення та досить продумана й надійна на вигляд схемотехніка.

В інтернеті я зустрічав щонайменше два варіанти самостійного виготовлення подібного пристрою: один на мікросхемі LM567CN, а також на мікроконтролері. Останній варіант я збирав, і він успішно використовується в мене. Якщо цікаво, можу якось зробити огляд.

Підсумок.
Переваги.
Ціна.
Гарний зовнішній вигляд.
Якісне виготовлення та досить продумана конструкція.

Недоліки.
Хотілося б мати ущільнювальну гумку по периметру для герметизації.
Оскільки пристрій можна використовувати не лише як кнопку виходу, хотілося б мати можливість змінювати напис.

Моя думка. Цілком гідна й проста заміна радіочастотним безконтактним вимикачам, до того ж вона не створює радіочастотного випромінювання.

Цей товар безкоштовно надав для огляду й тестування магазин eachbuyer.

Думаю, огляд цього пристрою може бути корисним. Чекаю на запитання й коментарі.
Якщо щось забув згадати, пишіть — додам.

Якщо додати недорогу мікросхему (і, можливо, один резистор та конденсатор), пристрій можна переробити на бістабільний: піднесли руку — увімкнули, піднесли ще раз — вимкнули. Переробка коштує близько 20 центів, мікросхема HEF4013BP.
Зараз пристрій працює як аналог кнопки без фіксації (як кнопка виходу в домофонах, хоча цей датчик і створений саме для такого застосування).
Можливо, ще буде огляд із подібним доопрацюванням :).