Пара дешевих пінцетів із керамічними наконечниками

Ще навесні я купив зі знижкою (3 товари за якісь невеликі гроші) пару пінцетів, спробував і зрештою кинув у шухляду столу. І ось знайшлося трохи часу розповісти, що вони собою являють, чому я ними не користуюся і який мають вигляд порівняно з моїм основним пінцетом, купленим досить давно.

Нагадую: щоб постійно бути в курсі нових тем у блозі, рекомендую підписатися на мій інстаграм, де я публікуватиму сповіщення про всі нові теми й, можливо, писатиму просто про щось цікаве — посилання на акаунт

Також підписатися на оновлення та нові статті можна в телеграм-каналі — https://t.me/KirichBlog

По-перше, щодо пінцетів. Цей огляд насправді призначений не лише для радіоаматорів, адже пінцети використовують для різних завдань, але принципи вибору залишаються майже незмінними. А по-друге, спочатку я купив собі перший подібний пінцет ще на Таобао, і досить давно, але активно користуюся ним від сили пару років. Чесно кажучи, він мені справді дуже сподобався, а потім на розпродажах я побачив набір таких самих (зовні) й вирішив купити про запас. Так, коли отримав, зрозумів, чому вони дешевші....

Невеликий відступ. Часто бачу запитання: навіщо потрібні такі пінцети, кінчики товсті, якісь керамічні чи «керамічні» наконечники? Так от, скажу, що це справді зручні пінцети, адже вони мають кілька переваг перед звичайними:
1. Не проводять електричний струм. Якщо ви працюєте з електронікою, особливо якщо вона може бути під напругою, це надзвичайно важливо.
2. Мають значно гіршу теплопровідність, і це одразу дає дві переваги. По-перше, сам пінцет менше нагрівається, по-друге, я іноді притискаю компонент, який припаюю, або якийсь дріт, тож тут на пінцет передається менше тепла й працювати легше.
3. Без проблем витримують високу температуру. Я працював із феном, іноді доводилося щось нагрівати мало не до «золотистої скоринки», а пінцету хоч би що. До того ж він не нагріває руку — загалом тут усе гаразд.
4. Ідеально зберігають форму: фізично вони не можуть гнутися, ну, до певної межі, а потім ідемо по новий пінцет.
5. Немагнітні

З недоліків:
1. Складніше зробити тонкі кінчики, але про це трохи згодом.
2. Відносно крихкі
3. Не проводять струм. Так, іноді це й недолік, наприклад, коли треба швидко замкнути пару контактів на платі.



На перший погляд, такі самі пінцети, як мій робочий. Продаються парою: звичайний і пофарбований. До речі, пофарбований цілком якісно (на вигляд схоже на порошкове фарбування). Як довго триматиметься фарба — не знаю, але виглядає непогано. Для захисту наконечників на обох пінцетах були ковпачки, але це все з упаковки; той, що я купував раніше, був у блістері.


Довжина близько 130 мм, приблизно як у старого.


А ось вони порівняно з моїм старим (ліворуч) — усе ще дуже схожі. Єдина відмінність поки що в тому, що мій коштував на Таобао 1.5 долара плюс доставка, а ці два обійшлися в 2 долари з доставкою.


Але, як то кажуть, диявол криється в дрібницях.
Для початку — місце з’єднання половинок. Тут добре видно, що в старого (посередині) це місце не лише якісно й рівно зварене, а й зашліфоване так, що здається одним цілим.


Але більше засмутили грані: якщо в старого (ліворуч) вони заокруглені й якісно зашліфовані, то в нового просто грубо обрізані, аж до гострих країв.
Так, новий пінцет трохи ширший, хоча тут справа звички — кому як подобається. Але коли береш у руки новий, особливо після кількох років роботи старим, розумієш, чому старий коштував дорожче: його майже не відчуваєш у руці, а тут, коротше, словами важко передати....



Також метал старого пінцета (ліворуч) трохи товщий: 1.6 мм проти 1.1–1.2, але через заокруглення це не відчувається.


Наконечники влаштовані однаково, тут без запитань; за потреби їх можна трохи відрегулювати, щоб вони сходилися рівно.


До речі, про наконечники.
1. У нових (праворуч), на мій погляд, кінчики трохи тонші. Це ні добре, ні погано — радше особливість використання, але мені, мабуть, буде зручніше: старий не всюди пролазив.
2. Часто пишуть, що наконечники не керамічні, а фторопластові. Не стверджуватиму, але якщо це фторопласт, то чому на торцях наконечників є щось схоже на ливники?

У будь-якому разі, на мій суб’єктивний погляд, наконечники однакові — і в старого, і в нових.


Вище я писав про те, що металеві наконечники простіше зробити тонкими. Це так, цілком погоджуюся, але навіть старим пінцетом я без особливих труднощів працюю з компонентами розміру 0402 — це ті дрібні, що між 2512 (угорі) і 1206 (самісінько внизу).


Взагалі для подібної роботи я купив собі якийсь «прецизійний» пінцет, начебто непоганий, коштував щось близько 3 доларів, немагнітний, кислотостійкий, із тонкими кінчиками.
Але, думаю, ви здогадалися: якщо він досі лежить у рідному пакуванні, то навряд чи я ним користуюся. Так і є: трохи попрацював ним і повернувся до керамічного, хоча в нього кінчики значно товстіші.


Розкриття кінчиків у нових пінцетів — близько 20 мм проти 15 мм у старого. Тут старий однозначно виграє, як на мене, хоча, знову ж таки, справа звички.


А ось це вже об’єктивна різниця, яку я також помітив, щойно взяв їх до рук. Вони мають різне зусилля стискання, але це ще не найгірше. Гірше те, що в одного з пінцетів воно досить велике.
Спочатку я порівняв їх «обличчям до обличчя», тобто приклав один до одного й стискав. Видно, що чорний майже ідентичний моєму старому, а нефарбований явно тугіший: мій уже майже стиснувся, а новий не пройшов і половини ходу. Це дуже незручно.

Потім подумав, що зусилля стискання можна виміряти. Для цього взяв ваги, поклав пінцет, обнулив покази й стискав його, упираючи в платформу ваг, доки він майже повністю не стиснувся. У результаті вийшло (зусилля наведено в грамах):
1. Старий (вага 21.28гр) — 275 грамів
2. Новий чорний (20.54гр) — 296 грамів
3. Новий нефарбований (20.49гр) — 562 грами

Для порівняння: мій старий звичайний пінцет із СРСР важить 22 грами, зусилля стискання — 390 грамів.



Хтось може сказати: ну і що, хіба складно стиснути пінцет? Ні, звісно, не складно — раз, два, десять. Але коли треба точно позиціювати компонент і водночас докладати значне зусилля, від цього не лише втомлюєшся, а й через постійне напруження (і під час утримання, і просто під час роботи) працювати стає набагато складніше, точність знижується.
Звісно, надто м’які пінцети теж можуть бути незручними: зникає тактильне відчуття утримання, пінцет стає «млявим». Тому є певний оптимум, і, на мій погляд, це 200–300 грамів.

І так, тепер уявіть, що для стискання пінцета потрібно майже 600 грамів, а вам треба встановити підряд хоча б 200–400 компонентів: захопити, позиціювати, прихопити припоєм — і так кілька сотень разів. Повірте, різницю ви помітите на всі 100%.


Отже, що маємо.
Чорний пінцет дуже схожий на мій основний — і за розміром кінчиків, і за зусиллям стискання. Метал у нього такий самий грубо оброблений, як у нефарбованого, але саме завдяки фарбі він відносно зручно лежить у руці. Звісно, старий тримати приємніше, але й новий, фарбований, цілком зручний.
Нефарбований зовсім не сподобався: і руку ріже, і дуже тугий. Навряд чи користуватимуся ним, хіба що, якщо що, він стане донором наконечників.

На сьогодні в мене все. Буду дуже радий коментарям: хто чим користується для подібної роботи? А якщо ще й із посиланнями — то взагалі супер.