Паяльна станція Bakon BK3200 із заявленою потужністю 120 Вт

Мені трапилася вельми цікава паяльна станція. Зацікавила заявленою потужністю 120 Вт, а також згадками в інтернеті про те, що станція індукційна.
Подивімося, що вона собою являє, а заразом і розберемо її.


Я вже робив огляд паяльної станції цього виробника, але нещодавно дізнався, що вони випускають ще кілька моделей, які позиціонують як індукційні. Принаймні саме таку інформацію я неодноразово зустрічав на форумах. Цікаво, що на сторінці магазину про це нічого не сказано. Втім, я й не намагаюся покладатися на інформацію від продавця, адже часто там або вказано те, чого немає, або не вказано те, що є.

Заявлені характеристики:
Назва моделі — BK3200
Потужність — 120W
Живлення AC220V 50HZ
Діапазон температур 200-480oC
Типовий опір кола заземлення — не більше 2 Ом
Потенціал між жалом і заземленням Не більше 2mV
Точність підтримання температури ±2 oC(at 25/45%)
Маса 1.5kg (без урахування паяльника)
Розміри 155x130x90mm
Довжина кабелю живлення 1.2 m

Постачається у доволі великій міцній коробці.


Збоку перелічено більшість різних моделей станції:
BK2000
BK2000A
BK3000
BK3200
BK3300
BK3300L

Насправді список ширший: наприклад, є BK2000+ і BK2000B. Відмінності між деякими з них я взагалі не розумію: можливо, різні корпуси за однакової потужності, а можливо, щось іще.

Наприклад, ось на фото чотири моделі, які мають очевидні відмінності:
1. BK2000A 90W (у деяких джерелах писали, що BK2000 має потужність 120 Ватт)
2. BK3300A 150W
3. BK3500 120W з димовідсмоктувачем і подаванням припою
4. BK3600 150W з подаванням припою

Перша модель майже один в один така сама, як та, що я оглядаю.


У цьому випадку маємо справу з моделлю BK3200, яка, як я писав вище, за задумом є паяльною станцією потужністю 120 Вт.
На іншому боці упаковки вказано робочу напругу, і вона раптом... 110 Вольт. На сторінці магазину було зазначено 220, але нам не звикати — розберемося.

Усе чудово запаковано: всередині загальної коробки є маленькі коробочки, у яких розкладено все, що входить до комплекту постачання.
1. Паяльна станція
2. Паяльник
3. Підставка для паяльника.
4. Провід для підключення захисту від статичної електрики
5. Кабель живлення
6. Купа супровідних папірців.


Спершу — супровідні папірці. Їх багато: тут і інструкція, і гарантійний талон, а також пара невідомих документів.


На жаль, інструкція повністю китайською, але я знайшов PDF з англійською версією, значно зрозумілішою.
В інструкції описано чимало: технічні характеристики, графік регулювання, керування станцією та варіанти жал, які можна до неї придбати.
Зазвичай я не користуюся інструкціями, особливо до таких простих пристроїв, як ці паяльні станції, але цього разу все виявилося набагато складніше. Про це розповім у розділі про керування.


Думаю, особливо розповідати про підставку та провід для підключення заземлення немає сенсу: підставка найзвичайнісінька, як і провід, на одному кінці якого затискач-крокодил, а на іншому — штекер для підключення до станції.


У другій коробці лежали паяльник і кабель живлення. На жаль, кабель живлення має вилку з плоскими штирями, але на іншому його кінці — звичний для багатьох роз'єм, тож можна використовувати звичайний «комп'ютерний» кабель, який коштує копійки й часто вже є вдома.


Зовні паяльник відрізняється від відомого багатьом «Бекона» 950, адже це не звичний уже для багатьох Т12.
Кабель м'який, завдовжки близько одного метра. Відстань від кінчика жала до початку ручки становить близько 65-70мм, що, звісно, чимало порівняно з Т12, але під час реального використання різниця майже непомітна.


Якщо немає сенсу розглядати підставку та інше, то на паяльнику я зупинюся — тим паче, що тут є на що подивитися.
1. На паяльнику є маркування LF302. Наскільки я розумію, він належить до тієї самої серії, що й LF201/LF202/LF305.
2. Підключення реалізовано приблизно так само, як і в інших моделях, але використано набагато зручніший роз'єм. Трохи згодом покажу його разом із відповідною частиною, щоб було зрозуміло, у чому сенс.
3. Жало захищене від пошкоджень силіконовою трубкою.
4. А ось тип жала «голка» особисто мені подобається найменше — можливо, через характер роботи, але, найімовірніше, просто через звичку працювати з іншими типами жал.


Принцип заміни жал такий самий, як у станцій із жалами серії 900 та подібних до них. Передня частина відкручується і знімається, після чого змінюється саме жало.


Цікаво, що, наскільки я зрозумів, станції все-таки перевіряють перед відправленням до магазину. Про це свідчать кольори мінливості на нагрівальній частині.
Як я вже казав, жало має форму «голки», а от модель жала я визначити не зміг, але зовні й частково за маркуванням воно збігається з жалами для індукційних станцій Quick203 / Quick203H.


Конструкція системи нагрівання також відрізняється від звичної для багатьох за серією 900, де керамічний нагрівач вставляється в отвір у жалі. Тут усе інакше. Жало нагрівається зовні (принаймні теоретично), а всередину вставляється термопара. Конструкція підпружинена, тому кінець термодатчика впирається у внутрішню частину жала, розташовану відносно недалеко від його кінчика.


Паяльник розбирається дуже просто: передню пластмасову частину треба відкрутити, а потім зсунути ручку назад.
Кабель зафіксований металевою смугою, яка кріпиться до передньої частини сталевим дротом із зачепами. Конструкція проста, але цілком надійна. Загалом конструкція паяльника дуже схожа на паяльник Quick 203.


Цікаво, що кабель складається з трьох звичайних проводів і коаксіального кабелю, поміщених у спільну оболонку, причому живлення нагрівача подається коаксіальним кабелем.


Опір кола нагрівача в мене вийшов 0.86 Ома, в інструкції вказано — близько 1 Ома. Причому це опір з урахуванням проводів живлення. У цьому разі це радше свідчить про те, що станція все-таки індукційна, адже звичайний нагрівач із таким опором малоймовірний, тим паче що опір не змінюється залежно від температури.


Як термодатчик використовується термопара, про що свідчить низький опір. В інструкції написано, що опір менший за 10 Ом, хоча говорити про опір термопари некоректно, адже її завдання — видавати напругу, що залежить від температури.
Але під час тестування я виміряв саме опір, оскільки через особливості принципу вимірювання покази «тікають» в один чи інший бік. У холодному стані опір кола термопари становить близько 2.5 Ома, у гарячому — близько 1 або 4 Ом, залежно від полярності підключення щупів. На фото термопара вже трохи охолола. За потреби я, звісно, можу виміряти напругу, яку видає термопара.


До паяльника я ще обов’язково повернуся, а поки розповім про саму паяльну станцію, яка формально являє собою блок живлення та контролер керування температурою.
Передня панель вкрай аскетична: три кнопки керування, трирозрядний індикатор, вимикач живлення та роз’єм для підключення паяльника. Хоча, по суті, я часто користуюся станцією, у якої взагалі лише дві кнопки, і нічого — зручно. А тут аж три, але, як виявилося, іноді дві краще, ніж три :)


Корпус на вигляд дуже симпатичний, хоча міг би бути й компактнішим. Є деякі зауваження до якості обробки торців передньої панелі — явно робили вручну, але загалом виглядає нормально.


Вище я писав про особливість конструкції роз’єму для підключення паяльника. Раніше мені траплялися роз’єми з різьбовим фіксатором. Тут усе набагато простіше й зручніше, спробую пояснити.
Під час підключення просто вставляєте роз’єм у гніздо, і муфта защіпається за допомогою кульок, розташованих на приладовій частині.
Щоб від’єднати роз’єм, треба просто потягнути за муфту — і він від’єднається. Система проста й справді зручна.

Можна зауважити, що на станції встановлена штирьова частина, а на кабелі — гніздова, хоча з міркувань безпеки прийнято робити навпаки. Але є невелике виправдання, навіть два.
1. Напруга живлення паяльника не дуже велика (заявлено 36 Вольт)
2. У разі від’єднання паяльника станція видає повідомлення про помилку й вимикає живлення паяльника.


Ззаду розташоване гніздо для підключення кабелю живлення, суміщене із запобіжником; у тримачі є також запасний запобіжник.
Над роз’ємом встановлено гніздо для підключення проводу заземлення або захисного браслета. Але слід враховувати, що це працюватиме лише за умови, що сама станція заземлена.
З міркувань безпеки роз’єм підключений через резистор 1 МОм.

Також на наклейці зазначено, що станція розрахована на напругу живлення 110 Вольт. Шкода, без переробки тут не обійтися. Адже на сторінці товару вказано, що 220.


Знизу є кілька вентиляційних отворів, які, по суті, особливо й не потрібні, адже нагрівання практично немає.
Є невеликі зауваження до ніжок: вони трохи ковзають, хоча особливого дискомфорту це не завдає.


З цілком зрозумілих причин без розбирання тут не обійтися. Хоча на честь виробника зазначу, що він надає не лише фотографії зовнішнього вигляду, а й знімки внутрішніх компонентів.
Розбирати станцію не дуже зручно: чотири гвинти ззаду, чотири спереду, а потім найскладніший момент — зсуваємо шасі назад. Зсунути шасі вперед заважатиме плата власне контролера. Під час розбирання також заважатимуть дроти до роз’ємів, кнопок тощо, але, на щастя, усі з’єднання роз’ємні, тож особливих проблем вони не створюють.


Почну огляд із силової плати, тим паче що саме її ми й перероблятимемо.
Плата досить велика, на ній розміщені всі силові елементи, а також блок живлення плати «мізків».


Майже впевнений, що перше, на що ви звернули увагу, — пара конденсаторів у термоусадці.
Не так давно я публікував статтю про перероблення зарядного пристрою шурупокрута зі 110 В на 220 В: там було використано схему подвоювача з двома конденсаторами. Цього разу все трохи хитріше й водночас простіше.


Спочатку станцію розробили для варіанта на 220–230 В, а робота від 110–115 В — це вже доопрацювання, виконане виробником.
На фото видно, що конденсатори припаяні замість діодного моста. Наше завдання — повернути все до стану, який був до доопрацювання. І що характерно, в інтернеті я зустрічав багато згадок про цю переробку; складається враження, що версії на 220–230 В взагалі не існує.


До переробки ми ще повернемося, а зараз продовжимо огляд. В інверторі використано транзистори IRFP460, причому обидва мають навіть однакову дату випуску. В оглядах блоків живлення я звертав увагу на транзистори з різних партій, а тут усе як має бути.
Транзистори встановлені на досить великі радіатори, особливо з огляду на вихідну потужність лише 120 Вт. На мій особистий погляд, інвертор розрахований на потужність понад 120 Вт, думаю, десь у півтора раза більшу. А з огляду на те, що паяльник ніколи не споживає повну потужність тривалий час, запас тут багаторазовий. Узагалі не розумію, навіщо такий потужний інвертор.


На платі також розташований додатковий блок живлення, який живить контролер керування, ШІМ-контролер силового інвертора, а також драйвер та інші вузли.
Використано досить відомий ШІМ-контролер серії VIPer із вбудованим високовольтним транзистором. Вузол досить надійний, живиться від тієї самої високовольтної лінії, що й силовий інвертор.


По суті, це звичайний блок живлення, розрахований на дві напруги.


Поруч розташований роз’єм, через який на плату керування подається живлення, а з плати надходить сигнал керування силовим інвертором.
Цікаво, що сигнал керування проходить через оптрон (видно праворуч); мабуть, переслідували одну з двох цілей — узгодження рівнів сигналу або підвищення надійності. А можливо, обидві одразу.
За маркуванням також видно, що контролер живиться двополярною напругою +5 і -5 В. Друга напруга потрібна для живлення операційного підсилювача, який підсилює сигнал із термопари.


У вихідній частині інвертора немає діодного моста й фільтрувальних конденсаторів, як ми бачили в «Беконі» 950-ї серії. У цьому випадку паяльник, а точніше його частина, що відповідає за нагрівання, живиться змінним струмом.
На виході трансформатора встановлено великий дросель і конденсатор. Дросель увімкнений послідовно, а конденсатор — паралельно нагрівачу.


Щоб розглянути схемотехніку силового інвертора, доведеться зняти додаткові конденсатори. Для цього довелося розрізати термоусадку, а потім ще й віддерти її від клею, яким вона була приклеєна до плати. Якби мені не треба було робити переробку, я б сказав, що виробник хоч і виконав доопрацювання, але зробив це досить надійно.
Встановлено два конденсатори 120мкФ 450 В, нібито виробництва Nichicon. Але я приблизно на 99% впевнений, що конденсатори неоригінальні, адже за заявленої ємності 120мкФ їхня фактична ємність становить близько 100. Утім, у цьому випадку це зовсім не критично, адже є ще й загальний фільтрувальний конденсатор. А от те, що виробник використав конденсатори на 450 В там, де достатньо було б 200–250, — це так. Вочевидь, використав те, що було під рукою.

До речі, подібні конденсатори застосовують у блоках живлення сучасних моніторів, оскільки вони мають малий діаметр. Тому я вирішив випаяти їх і залишити про запас.


Під конденсаторами виявилися два трансформатори: струмовий — для захисту інвертора від перевантаження, і узгоджувальний — для керування транзисторами інвертора.
Ще нижче, під шаром клею, виявився невикористовуваний роз'єм із маркуванням AC OUT. Куди він «OUT», для мене залишилося загадкою, але є стійка підозра, що цю плату використовують у версії з подаванням припою, і до цього роз'єму під'єднують пристрій подавання.


Силовий інвертор зібраний на базі вельми цікавого ШІМ-контролера UCC3895. Він гордо називається BiCMOS Advanced Phase-Shift PWM Controller. Для докладнішої інформації залишу посилання на даташит, сам я вперше зустрів цей контролер у готовому пристрої.

Поруч розташований TC4424 — драйвер керування польовими транзисторами. Посилання на даташит. Драйвер під'єднаний до ШІМ-контролера не безпосередньо, а через HEF40818. Спочатку я думав, що вона працює просто як буфер або перетворювач рівня. Але виявилося, що все трохи інакше. Річ у тім, що ШІМ-контролер призначений для керування мостом, тобто має чотири виходи, а в нас інвертор напівмостовий, тобто має два транзистори. Вочевидь, виробників чимось зацікавив саме цей ШІМ-контролер, а для роботи в напівмостовому інверторі вони об'єднали пари виходів за допомогою елементів І, якими і є HEF40818.


Фото з іншого ракурсу, можливо, буде корисним.


Знизу компонентів немає. Діодний міст, який ви бачите на фото, встановлений не зовсім штатно.
Паяння якісне, але є деякі зауваження, трохи згодом покажу детальніше.


Схему я не перемальовував — надто вже довго, та й навряд чи це було б корисно. Але склав певну блок-схему, думаю, за нею можна приблизно зрозуміти, що і куди йде.


Але повернімося до перероблення під нашу мережеву напругу. Втім, радше навіть не до перероблення, а до відновлення початкової схеми живлення.
Діодний міст перенесли на нижній бік плати, причому використовується він не як міст, а просто як два діоди — це потрібно для схеми подвоєння.

До речі, коли розбирався з пристроєм, звернув увагу на роз'єм живлення. Якщо придивитися, видно, що спочатку роз'єм був розрахований на три дроти, але середній обрізали. Середній контакт ішов до точки з'єднання конденсаторів придушення перешкод. Це ті конденсатори, «завдяки» яким корпуси пристроїв щипаються струмом, якщо не під'єднано заземлення. Відновлювати це я не став, залишив як є. Але не хвилюйтеся: жало паяльника і задня клема заземлення під'єднані до заземлювального контакту роз'єму живлення станції.


Якщо випаяти додаткові конденсатори, побачимо товсті виводи діодного моста, що стирчать догори (конденсатор припалив паяльником не я).
Діодний міст я випаювати не став, а просто відкусив виводи. Ті виводи, що стирчали з плати, випаяв, а отвори потім прочистив.


Після цього встановив діодний міст на штатне місце відповідно до маркування на платі — ось, власне, і все перероблення.


Заодно я замінив фільтрувальний конденсатор. Спочатку стояв конденсатор невідомого виробника з реальною ємністю 84 мкФ, я замінив його на фірмовий із реальною ємністю 100 мкФ. Зробив я це з двох причин:
1. Фірмовий конденсатор усе-таки надійніший.
2. Оскільки я випаяв додаткові конденсатори, загальна ємність фільтра зменшилася. Раніше було 84+(100/2)=134 мкФ. Тепер стоїть 100, чого насправді цілком достатньо.


Щодо якості паяння. Біля виводів конденсатора — мої сліди, а біля струмового трансформатора — вже не мої, так і було.
Крім того, є дрібні огріхи паяння габаритних елементів, хоча загалом зауважень немає.


Найбільше зауваження виникло до паяння вихідного дроселя інвертора. Річ у тім, що елемент важкий (хоча й закріплений клеєм), а контакти припаяні не надто якісно. Про всяк випадок я потім додатково пропаяв їх, а плату промив.


Після всіх втручань плата стала виглядати так.
Новий фільтрувальний конденсатор я приклеїв силіконом, хоча, як на мене, виробник цілком міг установити його й вертикально — місця багато.


Плата керування — мабуть, найкоротша частина огляду.
Цю плату встановлено паралельно передній панелі; на ній розташовані кнопки керування, індикатор, а також мікроконтролер.


Усім керує мікроконтролер Atmega8A — один із найпопулярніших мікроконтролерів.
Підсилювачем сигналу з термопари слугує ОП OP07C виробництва Texas Instruments.


Станція вміє повідомляти про помилки. Щоправда, повідомлень лише два: помилка термопари та нагрівача.


Перший раз я ввімкнув станцію без паяльника й, відповідно, побачив повідомлення про помилку. Щоправда, виглядало воно не так, як в інструкції. Причину я зрозумів трохи згодом: виявилося, що мені трапилася станція з бракованим індикатором — середній сегмент третього розряду не світиться. Але ще гірше те, що він навантажує вихід процесора сильніше за інші. Я пробував випалити його великим струмом, але стало тільки гірше.
Особливість індикації полягає в тому, що тут стоїть не 8 резисторів — по одному на кожен сегмент індикатора, — а три, по одному на кожен розряд. Коли середній сегмент увімкнений, яскравість усього третього розряду падає. Загалом, індикатор я, може, і заміню, хоча це не заважає мені працювати, але факт залишається фактом.

Так, під час увімкнення без паяльника з’являється повідомлення про помилку термопари. Якщо під’єднати паяльник і перезавантажити станцію, вона ввімкнеться з температурою 350 градусів (значення за замовчуванням).


А далі почалося дещо набагато цікавіше. Як я не намагався, не міг регулювати температуру. Пробував по-різному затискати кнопки, але нічого не відбувалося — таке відчуття, ніби клавіатуру взагалі вимкнено. Дійшло навіть до того, що я почав продзвонювати кнопки.
Але все виявилося набагато простіше й банальніше: наші люди зазвичай читають інструкцію в останню чергу, а треба було б — у першу.

Почав читати інструкцію й натрапив на пункт про введення пароля та його зміну на пароль за замовчуванням. Скажу чесно, на цьому етапі я завис. Пароль? У паяльній станції?


Але пароль — це пароль, а температуру якось треба змінювати. І я сів читати далі. Почитав, подумав, що зовсім забув англійську, перечитав ще раз — ні, наче пам’ятаю.
Не маю жодного уявлення, яку траву курили розробники, але мені здається, що вони її не лише курили, а ще й закушували грибами.

Спробуйте розібратися в особливостях зміни температури станції:
1. Вимкнути живлення.
2. Затиснути дві крайні кнопки й увімкнути живлення.
3. Коли на екрані з’явиться літера С, натиснути середню кнопку.
4. Ввести пароль! (за замовчуванням — три нулі)
5. Коли з’явиться oI, змінювати температуру кнопками «більше/менше».
6. Встановити температуру й вимкнути живлення.
7. Увімкнути живлення — станція запуститься з установленою температурою.

Може, я чогось не зрозумів, але так і не зміг збагнути, як змінити температуру під час звичайної роботи. Пресетів узагалі немає, а під час роботи клавіатура взагалі не працює.



А тепер те саме, але на прикладі.
1. Затискаємо крайні кнопки й вмикаємо станцію.
2. Вводимо пароль: кнопки вліво/вправо змінюють значення, середня — підтверджує введення.
3. Ввели чотири нулі. До речі, щоб скинути пароль, треба ввімкнути станцію із затиснутими трьома кнопками.
4. Потрапили в меню налаштування температури.


1. Встановлюємо температуру.
2, 3. Якщо знову натиснути середню кнопку, потрапимо в меню корекції температури — відповідно, зі знаком +/-. На фото — -1 або +7. У моєму екземплярі за замовчуванням було -3.
4. Вимикаємо живлення, знову вмикаємо й отримуємо встановлену температуру.

Я користувався різними станціями — можливо, недорогими, можливо, простими, — але такого безглуздого керування там не зустрічав.
Є налаштування 0/1. Я думав, що це вимкнення пароля, але ні: наскільки я зрозумів, це ввімкнення/вимкнення автоматичного переходу в режим сну (можу помилятися).


Гаразд, залишимо хитре керування на совісті розробників і перейдемо до випробувань.
У характеристиках заявлено максимальну потужність 120 Вт. Пробую ввімкнути станцію з холодним паяльником — пікове споживання становить 109 Вт. Після прогрівання споживання падає до 2.2 Вт. Виходить, реальна потужність аж ніяк не перевищує 105 Вт.


Мені стало цікаво, що відбувається на виході інвертора станції, тож я вирішив виміряти напругу й частоту.
Напруга змінюється в діапазоні 30–55 В, після завершення нагрівання падає до нуля.
Частота при цьому також змінюється, максимальне значення становило близько 160 кГц. Загалом, судячи з даташиту на ШІМ-контролер, вона не може перевищувати 250 кГц (500/2), тож цифри цілком реальні. Загалом я завжди вважав, що індукційні станції працюють на значно вищих частотах, ну принаймні разів у 5.


Також із цікавості я виміряв індуктивність нагрівача без жала і з жалом — вона становила 9.6 і 9.0 мкГн відповідно.
Тепер я вже й сам не знаю, чи вважати цю станцію індукційною, чи тут просто використано нагрівач та імпульсний блок живлення, на виході якого змінний струм. На мій погляд, радше другий варіант.


Пропоную обговорити в коментарях, індукційна вона чи ні, а поки перейду до реальних випробувань.
Спочатку — температура.
Під час експериментів з’ясувалося, що станція непогано підтримує температуру й справді видає задані 350 градусів, але на фото через слабкий притиск температура вийшла трохи заниженою. Варто було трохи сильніше притиснути термопару — і тестер показував 248-250.


Також я побудував графік часу розігрівання та регулювання. На графіку показано 2 хвилини після запуску: спочатку температура піднімається до 370 градусів, потім швидко падає, а далі вже стабільно підтримується. Тут термопару також притиснуто, як і на попередньому фото, тому покази занижені. Загалом я намагався притиснути її так, щоб отримати точніший графік, але навіть якщо притиснути й утримувати так деякий час, спочатку показувало 350, а потім падало до 330-340. Дуже незручно притискати кругле до круглого :(


Але випробування випробуваннями, а польові тести ще цікавіші. Насправді я встиг попрацювати станцією в цілком реальних умовах: замінював конденсатори в серверному блоці живлення з двосторонньою платою та великими полігонами.

Для огляду я взяв пару плат і вирішив поекспериментувати з ними. Спочатку випаяв конденсатори, а потім захопився й заодно випаяв трансформатор.


Приблизно так само вийшло і з материнською платою: я не помітив жодних труднощів під час випаювання конденсаторів і заодно випаяв дросель, який прогріти значно складніше. Можу однозначно сказати, що працювати помітно легше, ніж навіть із переробленим Bakon 950. Демонтаж простий: додаємо трохи звичайного припою, щоб розбавити безсвинцевий, а потім досить легко випаюємо. Якщо відстань між виводами невелика, нагріваємо одразу два виводи — тоді випаювати ще простіше.
Завдання помітно ускладнювало вкрай незручне жало типу «голка», яке для таких операцій зовсім не підходить.


Для наочності записав невелике відео: спочатку випаюю конденсатори з плати монітора, а потім — із материнської плати. Одразу скажу: у цьому випадку процес трохи ускладнював штатив фотоапарата. Хотілося, щоб плата потрапила в кадр, але паяти довелося боком :)


Що можна сказати на завершення? Цього разу не буду розподіляти переваги й недоліки за пунктами, а спробую описати враження.
Насамперед — конструкція та загальна якість складання. Тут я поставив би чотири бали, ну, може, чотири з плюсом, адже є дрібні зауваження. Наприклад, погано пропаяний вихідний дросель, у деяких місцях неакуратне паяння, сліди флюсу.
Але загальна якість складання цілком на рівні, втім, це видно на фото. Як для китайського пристрою, я б навіть сказав, що непогано.
Загальне враження трохи зіпсувало те, що довелося переробляти станцію зі 110 В на 220, утім, це було нескладно.

Зручність роботи. Тут можу сказати, що станція паяє дуже непогано, запас потужності справді відчувається, але комплектне жало дуже незручне для роботи з теплоємними елементами — дарма вони його додають. Кабель паяльника м’який, а сам паяльник легкий. Роботі не заважає навіть те, що жало має великий виліт порівняно з варіантами на Т12, і особливо порівняно з моєю Aoyue 2738, у якої виліт жала вкрай малий. Також помітно, що станція дуже добре підтримує задану температуру.

А от за зручність керування ставлю двійку. Чесно кажучи, поставив би одиницю, але керувати все ж можна, хоч і через одне відоме місце. Ну як можна зробити регулювання температури через перезавантаження станції та введення пароля?

Мабуть, із усього переліку найбільша претензія лише до керування. Переробити станцію зі 110 на 220 радіоаматору неважко, не надто якісне паяння силової плати також легко виправити, але, можливо, мені так «пощастило» — як і з бракованим індикатором.
До речі, про індикатор — забув згадати про нього вище. Із позитивного зазначу, що температурне коригування було налаштоване ще на заводі, але як перевіряльник не помітив дефекту індикатора?

Як я зрозумів, фірма Bakon вирішила зробити аналог станції quick203, і їй це майже вдалося, якби не ціна.


На цьому все. Як завжди, чекаю на запитання й коментарі, сподіваюся, огляд був корисним.