Осцилограф власноруч — це реально? Так! DSO138, осцилограф-конструктор

Нещодавно я вже робив огляд одного конструктора, а сьогодні — продовження невеликої серії оглядів різних саморобок для радіоаматорів-початківців.
Скажу відразу: це, звісно, не Тектронікс і навіть не DS203, але штука по-своєму цікава, хоч, по суті, й іграшка.
Зазвичай перед тестуванням пристрій спочатку розбирають, а тут його спершу треба зібрати :)

На мій погляд, осцилограф — це «очі» радіоаматора. Цей прилад рідко буває високоточним, на відміну від мультиметра, зате дає змогу побачити процеси в динаміці, тобто «в русі».
Іноді такий секундний «погляд» може допомогти більше, ніж цілий день копирсання з тестером.

Раніше осцилографи були ламповими, потім їх змінили транзисторні, але результат усе одно відображався на екрані ЕПТ. Згодом їм на зміну прийшли цифрові побратими — маленькі й легкі, а логічним продовженням стало й створення конструктора для складання такого приладу.
Кілька років тому на деяких форумах я зустрічав спроби (іноді вдалі) розробити саморобний осцилограф. Конструктор, звісно, простіший за них і має скромніші технічні характеристики, але можу впевнено сказати: зібрати його зможе навіть школяр.
Цей конструктор розробила фірма jyetech. Сторінка цього приладу на сайті виробника.

Можливо, фахівцям цей огляд здасться надто докладним, але практика спілкування з радіоаматорами-початківцями показала, що так вони краще сприймають інформацію.

Загалом про все розповім трохи нижче, а поки — стандартний вступ: розпакування.

Конструктор надіслали у звичайному пакетику із застібкою, щоправда, доволі щільному.
Як на мене, такому набору дуже не завадила б гарна упаковка. Не для захисту від пошкоджень, а для зовнішньої естетики. Адже річ має бути приємною вже на етапі розпакування — це ж конструктор.


У пакеті були:
Інструкція
Друкована плата
Кабель для підключення до вимірюваних кіл
Два пакетики з компонентами
Дисплей.


Технічні характеристики пристрою дуже скромні. Як на мене, це радше навчальний набір, ніж вимірювальний прилад, хоча навіть за допомогою цього приладу можна проводити вимірювання, нехай і прості.


До комплекту також входить докладна кольорова інструкція на двох аркушах.
В інструкції описано послідовність складання, калібрування та наведено короткий посібник із використання.
Єдиний мінус — усе англійською, але малюнки зрозумілі, тож навіть у такому вигляді більша частина буде ясною.
В інструкції навіть позначено місця встановлення елементів і зроблено «чекбокси», де треба поставити галочку після завершення певного етапу. Дуже продумано.


Окремим аркушем додається таблиця зі списком SMD-компонентів.
Варто зазначити, що існує щонайменше два варіанти пристрою. У першому спочатку розпаяний лише мікроконтролер, у другому — усі SMD-компоненти.
Перший варіант розрахований на трохи досвідченіших користувачів.
У моєму огляді саме такий варіант, про існування другого я дізнався пізніше.


Друкована плата двостороння, як і в попередньому огляді, навіть колір той самий.
Зверху нанесено маску з позначеннями елементів: частину елементів позначено повністю, для решти вказано лише позиційний номер за схемою.


Зі зворотного боку маркування немає, є лише позначення перемичок і назва моделі пристрою.
Плату покрито маскою, причому маска дуже міцна (мимоволі довелося перевірити). На мій погляд, саме те, що треба для початківців, адже під час складання щось пошкодити буде непросто.


Як я вже писав вище, на плату нанесено позначення встановлюваних елементів. Маркування чітке, зауважень до цього пункту немає.


Усі контакти залуджені, плату паяти дуже легко — ну, майже легко. Про цей нюанс розповім у розділі про складання :)


Як я вже писав вище, на платі попередньо встановлено мікроконтролер STM32F103C8
Це 32-бітний мікроконтролер на ядрі ARM 32-bit Cortex™-M3.
Максимальна робоча частота — 72МГц, також він має 2 x 12-bit, 1 μs АЦП.


З обох боків плати зазначено її модель — DSO138.


Повернімося до переліку комплектуючих.
Дрібні радіодеталі, роз'єми тощо запаковані в невеликі пакетики із застібкою.


Висипаємо на стіл вміст великого пакета. Усередині — роз'єми, стійки та електролітичні конденсатори. Також у пакеті є ще два маленькі пакетики :)


Розкривши всі пакетики, бачимо чимало радіодеталей. Хоча, з огляду на те, що це цифровий осцилограф, я очікував більшого.
Приємно, що SMD-резистори підписані, хоча, як на мене, не завадило б підписати й звичайні резистори або покласти в комплект невелику пам'ятку з кольоровим маркуванням.


Дисплей запакований у м'який матеріал. Як виявилося, він не ковзає, тож не бовтатиметься в пакеті, а друкована плата захищає його від пошкоджень під час транспортування.
Але все одно вважаю, що нормальне пакування не завадило б.


У пристрої використано 2.4-дюймовий TFT LCD індикатор зі світлодіодним підсвічуванням.
Роздільна здатність екрана — 320х240 пікселів.


Також до комплекту входить невеликий кабель. Для підключення до осцилографа використано стандартний роз’єм BNC, на другому кінці кабелю — пара «крокодилів».
Кабель середньої гнучкості, «крокодили» досить великі.


Ну і вигляд усього комплекту в повністю розкладеному вигляді.


Тепер можна перейти власне до складання цього конструктора, а заразом спробувати розібратися, наскільки це складно.

Минулого разу я починав складання з резисторів, як із найнижчих елементів на платі.
Якщо є SMD-компоненти, складання краще почати з них.
Для цього я розклав усі SMD-компоненти на аркуші, що додається, із зазначенням їхнього номіналу та позиційного позначення на схемі.


Коли вже приготувався паяти, подумав, що замість резисторів у надто дрібному для початківця корпусі цілком можна було використати резистори розміру 1206 замість 0805. Різниця в займаному місці незначна, зате паяти простіше.
Друга думка була така: от зараз загублю резистор і не знайду. Ну, я відкрию стіл і дістану ще один такий резистор, але не в усіх є такий вибір. У цьому випадку виробник про це подбав.
Усіх резисторів (шкода, що не мікросхем теж) поклав на один більше, тобто про запас. Дуже передбачливо, зараховано.


Далі трохи розповім про те, як я паяю такі компоненти і як раджу робити іншим, але це лише моя думка — звісно, кожен може робити по-своєму.
Іноді SMD-компоненти паяють за допомогою спеціальної пасти, але в початківця-радіоаматора вона буває нечасто (та й у досвідченого теж), тому покажу, як простіше працювати без неї.
Беремо компонент пінцетом і прикладаємо до місця встановлення.


Зазвичай я спочатку наношу флюс на місце встановлення компонента — це полегшує паяння, але ускладнює відмивання плати: іноді буває складно вимити флюс з-під компонента.
Тому в цьому випадку я використав просто трубчастий припій діаметром 1 мм із флюсом.
Притримуючи компонент пінцетом, набираємо на жало паяльника крапельку припою і припаюємо один бік компонента.
Не страшно, якщо паяння вийшло негарним або не дуже міцним: на цьому етапі достатньо, щоб компонент тримався сам.
Потім повторюємо операцію з рештою компонентів.
Після того як ми таким чином закріпили всі компоненти (або всі компоненти одного номіналу), можна спокійно припаяти їх як слід. Для цього повертаємо плату так, щоб уже припаяний бік був ліворуч, і, тримаючи паяльник у правій руці (якщо ви правша), а припій — у лівій, проходимо всі неприпаяні місця. Якщо паяння другого боку вас не влаштовує, повертаємо плату на 180 градусів і так само пропаюємо інший бік компонента.
Так виходить простіше й швидше, ніж запаювати кожен компонент окремо.


На цьому фото видно кілька встановлених резисторів, але поки що припаяних лише з одного боку.


Мікросхеми в корпусі SMD маркуються так само, як і звичайні: ліворуч від мітки (хоча зазвичай унизу ліворуч, якщо дивитися на маркування) розташований перший контакт, решту рахують проти годинникової стрілки.
На фото — місце для встановлення мікросхеми та приклад того, як її слід встановлювати.


З мікросхемами чинимо так само, як у прикладі з резисторами.
Розміщуємо мікросхему на контактних майданчиках, припаюємо будь-який один вивід (краще крайній), трохи коригуємо положення мікросхеми (за потреби) і припаюємо решту контактів.
З мікросхемою-стабілізатором можна вчинити по-різному, але я раджу спочатку припаяти пелюстку, а потім контактні майданчики — тоді мікросхема точно рівно прилягатиме до плати.
Але ніхто не забороняє спочатку припаяти крайній вивід, а потім усі інші.


Усі SMD-компоненти встановлено й припаяно. Залишилося кілька резисторів — по одному кожного номіналу. Відкладаємо їх у пакетик, може, колись знадобляться.


Переходимо до монтажу звичайних резисторів.
У минулому огляді я трохи розповідав про кольорове маркування. Цього разу я радше пораджу просто виміряти опір резисторів мультиметром.
Річ у тім, що резистори дуже дрібні, а за таких розмірів кольорове маркування дуже погано читається (що менша площа зафарбованої ділянки, то складніше визначити колір).
Спочатку я шукав в інструкції список номіналів і позиційних позначень, але не знайшов, бо шукав їх у вигляді таблиці. І лише після монтажу з'ясувалося, що вони є на малюнках, причому з прапорцями для позначення встановлених компонентів.
Через свою неуважність мені довелося зробити власну таблицю, за якою я розклав поруч компоненти для встановлення.
Ліворуч окремо видно резистор, який виявився зайвим під час складання таблиці, тому я залишив його наостанок.


З резисторами чинимо приблизно так само, як у минулому огляді: формуємо виводи пінцетом (або спеціальною оправкою), щоб резистор легко ставав на своє місце.
Будьте уважні: позиційні позначення компонентів на платі можуть бути не лише надписані, а й ПІДписані, і це може зіграти з вами злий жарт, особливо якщо на платі багато компонентів в один ряд.


Ось тут і виявився невеликий недолік друкованої плати.
Річ у тім, що отвори під резистори мають дуже великий діаметр, а оскільки монтаж досить щільний, я вирішив загинати виводи, але не сильно, тому в таких отворах вони тримаються не дуже добре.


Оскільки резистори трималися не дуже добре, раджу не встановлювати одразу всі номінали, а поставити половину або третину, потім припаяти їх і встановити решту.
Не бійтеся сильно обрізати виводи: двостороння плата з металізацією пробачає такі речі — резистор завжди можна припаяти хоч і зверху, чого не зробиш на односторонній друкованій платі.


Усе, резистори припаяні, переходимо до конденсаторів.
Я вчинив із ними так само, як із резисторами: розклав відповідно до таблички.
До речі, у мене все-таки залишився один зайвий резистор — мабуть, поклали випадково.


Кілька слів про маркування.
Такі конденсатори маркуються так само, як і резистори.
Перші дві цифри — число, третя цифра — кількість нулів після числа.
Отриманий результат дорівнює ємності в пікофарадах.
Але на цій платі є конденсатори, що не підпадають під це маркування: номінали 1, 3 і 22пФ.
Їх маркують просто зазначенням ємності, оскільки вона менша за 100пФ, тобто менша за трицифрове число.


Спочатку припаюю дрібні конденсатори відповідно до позиційних позначень (ще той квест).


З конденсаторами ємністю 100нФ я трохи схибив: не додав їх одразу до таблички, довелося потім вписувати від руки.


Виводи конденсаторів я також загинав не повністю, а приблизно під 45 градусів — цього цілком достатньо, щоб компонент не випав.
До речі, на цьому фото видно, що контактні майданчики, з'єднані із загальним контактом плати, виконані правильно: є кільцевий проміжок для зменшення тепловіддачі, що полегшує паяння таких місць.


Якось я трохи розслабився з цією платою і згадав про дроселі та діоди вже після паяння керамічних конденсаторів, хоча краще було впаяти їх раніше.
Але особливо це нічого не змінило, тож перейдемо до них.
У комплекті з платою дали три дроселі та два діоди (1N4007 і 1N5815).


З діодами все зрозуміло: місце підписане, катод позначений білою смужкою і на самому діоді, і на платі, переплутати дуже складно.
З дроселями буває трохи складніше: вони іноді також мають кольорове маркування, але, на щастя, у цьому випадку всі три дроселі мають однаковий номінал :)


На платі дроселі позначені літерою L і хвилястою лінією.
На фото — ділянка плати з припаяними дроселями та діодами.


В осцилографі використано два транзистори різної провідності та дві мікросхеми стабілізаторів для різної полярності. Тому будьте уважні під час монтажу: позначення 78L05 дуже схоже на 79L05, але якщо встановити не той, то, найімовірніше, доведеться їхати по нові.
З транзисторами трохи простіше: хоча на платі вказано лише провідність, без типу транзистора, його тип і позиційне позначення можна без проблем подивитися на схемі або карті встановлення компонентів.
Виводи тут формувати помітно важче, адже треба зігнути всі три. Краще не поспішати, щоб не відламати виводи.


Виводи формуються однаково, це спрощує завдання.
На платі позначено положення транзисторів і стабілізаторів, але про всяк випадок я зробив фото, як їх треба встановити.


У комплекті був потужний (відносно) дросель, який використовується в перетворювачі для отримання від’ємної полярності, і кварцовий резонатор.
Їхні виводи формувати не потрібно.


Тепер про кварцовий резонатор: його виготовлено на частоту 8МГц, полярності він також не має, але під нього краще підкласти шматочок скотчу, адже корпус у нього металевий і він лежить на доріжках. Плату вкрито захисною маскою, але я якось звик у таких випадках робити якусь підкладку — для безпеки.
Не дивуйтеся, що спочатку я вказав максимальну частоту процесора 72МГц, а кварц стоїть лише на 8: усередині процесора є і подільники частоти, а іноді й помножувачі, тому ядро цілком може працювати, наприклад, на частоті 8х8=64МГц.
Чомусь на платі контакти дроселя мають квадратну й круглу форму, хоча сам дросель — неполярний елемент, тож просто впаюємо його на місце, виводи краще не згинати.


У комплект поклали досить багато електролітичних конденсаторів, усі вони мають однакову ємність — 100мкФ — і напругу 16 Вольт.
Їх обов’язково треба паяти з дотриманням полярності, інакше можливі піротехнічні ефекти :)
Довгий вивід конденсатора — це плюсовий контакт. На платі є позначення полярності як біля відповідного виводу, так і поруч із кружечком, що позначає положення конденсатора. Досить зручно.
Позначено плюсовий вивід. Іноді позначають мінусовий — у такому разі приблизно половину кружечка заштриховують. А ще є такий виробник комп’ютерного заліза, як Асус, який заштриховує плюсовий бік, тому завжди треба бути уважним.


Потроху ми дісталися досить рідкісного компонента — підлаштувального конденсатора.
Це конденсатор, ємність якого можна змінювати в невеликих межах, наприклад 10-30пФ; зазвичай ємність таких конденсаторів невелика — до 40-50пФ.
Загалом це неполярний елемент, тобто формально не має значення, як його впаювати, але іноді це має значення.
У конденсаторі є шліц під викрутку (на кшталт головки маленького гвинтика), який має електричний контакт з одним із виводів. Так от, у цій схемі один вивід конденсатора підключений до спільного провідника плати, а другий — до решти елементів.
Щоб викрутка менше впливала на параметри кола, треба впаяти його так, щоб вивід, з’єднаний зі шліцом, з’єднувався зі спільним проводом плати.
На платі вказано, як його впаювати, а далі в огляді буде й фото, де це видно.


Кнопки та перемикачі.
Тут важко щось зробити неправильно, адже їх дуже складно вставити якось не так :)
Скажу лише, що виводи корпусів перемикачів треба припаяти до плати.
У випадку з перемикачем це не лише додасть міцності, а й з’єднає корпус перемикача зі спільним контактом плати, тож корпус працюватиме як екран від завад.


Роз’єми.
Найскладніша частина з погляду паяння. Складність не в точності чи малих розмірах компонента, а навпаки: іноді місце паяння важко прогріти, тому для роз’єму BNC краще взяти потужніший паяльник.


На фото можна побачити —
паяння роз’єму BNC, додаткового роз’єму живлення (єдиного роз’єму тут, який можна встановити навпаки) та роз’єму USB.


З індикатором, а точніше з роз’ємами для його підключення, сталася невелика прикрість.
У комплект забули покласти пару подвійних контактів (пінів), які тут використовуються для кріплення боку індикатора, протилежного до сигнального роз’єму.


Але, поглянувши на розпіновку сигнального роз’єму, я зрозумів, що деякі контакти можна запросто відкусити й використати замість тих, яких бракує.
Я міг відкрити шухляду столу й дістати звідти такий роз’єм, але це було б нецікаво і певною мірою нечесно.


Припаюємо до плати гніздові (так звані «мами») частини роз’ємів.


На платі є вихід вбудованого генератора 1КГц, він нам згодом знадобиться. Хоча ці два контакти й з’єднані між собою, ми все одно впаюємо перемичку — до неї буде зручно під’єднувати «крокодил» сигнального кабелю.
Для перемички зручно використати відкушений вивід електролітичного конденсатора: він довгий і досить жорсткий.
Ця перемичка розташована ліворуч від роз’єму живлення.


На платі також є пара важливих перемичок.
Одну з них, під назвою JP3, треба одразу замкнути — для цього достатньо краплі припою.


З другою перемичкою трохи складніше.
Спочатку треба під’єднати мультиметр у режимі вимірювання напруги до контрольної точки, розташованої над виводом мікросхеми-стабілізатора. Другий щуп під’єднується до будь-якого контакту, з’єднаного зі спільним контактом плати, наприклад до роз’єму USB.
На плату подається живлення, після чого перевіряється напруга в контрольній точці. Якщо все гаразд, там має бути близько 3.3 Вольта.


Після цього перемичку JP4, розташовану трохи лівіше й нижче стабілізатора, також замикаємо краплею припою.


На зворотному боці плати є ще чотири перемички. Їх чіпати не потрібно: це технологічні перемички для діагностики плати та переведення процесора в режим прошивання.


Повернімося до дисплея. Як я вже писав вище, мені довелося відкусити кілька пар контактів, щоб використати їх замість відсутніх.
Але під час складання я вирішив відкусити не крайні пари, а ніби з середини, а крайню припаяти на місце — так буде складніше щось переплутати під час установлення.


Хоча на дисплеї й наклеєна захисна плівка, я б радив під час паяння роз’єму накрити екран шматком паперу. Тоді краплі флюсу, що кипить під час паяння, летітимуть на папір, а не на екран.


Усе, можна подавати живлення й перевіряти :)
До речі, один із діодів, які ми припаяли раніше, захищає електроніку від неправильного підключення живлення. З боку розробника це корисне рішення, адже спалити плату неправильною полярністю можна за секунду.
На платі вказано напругу живлення 9 В, але водночас зазначено діапазон до 12 В.
Під час тестування я живив плату від блока живлення на 12 В, але спробував і від двох послідовно з’єднаних літієвих акумуляторів. Різниця була лише в трохи меншій яскравості підсвічування екрана. Думаю, якщо використати стабілізатор на 5 В із малим падінням напруги й прибрати захисний діод (або підключити його паралельно до живлення та встановити запобіжник), плату цілком можна живити від двох літієвих акумуляторів.
Як варіант, можна використати перетворювач живлення на 3.7–5 В.


Оскільки плату вдалося запустити, перед налаштуванням її краще промити.
Я користуюся ацетоном, хоча його заборонено продавати, але маю невеликі запаси. Як варіант, використовували ще толуол або, у крайньому разі, медичний спирт.
Але плату обов’язково треба промити. Повністю її «купати» не потрібно — достатньо протерти знизу ватою.


Особливу увагу слід приділити перемикачам режимів роботи та вхідному роз’єму.
Хоча частоти й не дуже високі, паразитний опір, який створює флюс, може наробити шкоди.


Наостанок ставимо плату «на ніжки», використовуючи комплектні стійки. Вони, звісно, трохи закороткі й трохи хитаються, але так усе одно зручніше, ніж просто класти плату на стіл. До того ж виводи деталей можуть подряпати стільницю, а так під плату нічого не потрапить і не спричинить короткого замикання.


Перша перевірка — від вбудованого генератора. Для цього під’єднуємо «крокодил» із червоною ізоляцією до перемички біля роз’єму живлення, чорний провід нікуди під’єднувати не потрібно.


Ледь не забув: кілька слів про призначення перемикачів і кнопок.
Ліворуч розташовані три трипозиційні перемикачі.
Верхній перемикає режим роботи входу.
Заземлений
Режим роботи без урахування постійної складової, або AC, або режим роботи із закритим входом. Добре підходить для вимірювання змінного струму.
Режим роботи з можливістю вимірювання постійного струму, або режим роботи з відкритим входом. Дає змогу проводити вимірювання з урахуванням постійної складової напруги.

Другий і третій перемикачі дають змогу вибрати масштаб за віссю напруги.
Якщо вибрано 1 Вольт, це означає, що в цьому режимі розмах в одну масштабну клітинку екрана дорівнюватиме напрузі 1 Вольт.
При цьому середній перемикач дає змогу вибрати напругу, а нижній — множник, тож за допомогою трьох перемикачів можна вибрати дев’ять фіксованих рівнів напруги від 10мВ до 5 Вольт на клітинку.

Праворуч розташовані кнопки керування режимами розгортки та режимом роботи.
Опис кнопок згори донизу.
1. Коротке натискання вмикає режим HOLD, тобто фіксує покази на дисплеї. Довге натискання (понад 3 секунди) вмикає або вимикає режим цифрового виведення параметрів сигналу: частоти, періоду, напруги.
2. Кнопка збільшення вибраного параметра
3. Кнопка зменшення вибраного параметра.
4. Кнопка перемикання режимів роботи.
Керування часом розгортки, діапазон від 10мкс до 500сек.
Вибір режиму роботи тригера синхронізації: Авто, нормальний і очікування.
Режим захоплення сигналу тригером синхронізації — за фронтом або спадом сигналу.
Вибір рівня напруги захоплення сигналу тригером синхронізації.
Прокручування осцилограми по горизонталі дає змогу переглянути сигнал «за межами екрана»
Установлення вертикального положення осцилограми допомагає під час вимірювання напруги сигналу та коли осцилограма не вміщується на екрані…
Кнопка скидання — просто перезавантажує осцилограф; як з’ясувалося, іноді це дуже зручно.
Поруч із кнопкою є зелений світлодіод, він блимає, коли осцилограф синхронізувався.

Усі режими запам’ятовуються після вимкнення приладу, і наступного разу він вмикається в тому режимі, у якому його вимкнули.

На платі є ще роз’єм USB, але, як я зрозумів, у цій версії він не використовується: під час під’єднання до комп’ютера з’являється повідомлення, що виявлено невідомий пристрій.
Також є контакти для перепрошивання пристрою.

Усі режими, вибрані кнопками або перемикачами, дублюються на екрані осцилографа.


Версію ПЗ я не оновлював, оскільки наразі встановлена остання — 113-13801-042


Налаштувати прилад дуже просто — у цьому допомагає вбудований генератор.
Найімовірніше, під’єднавшись до вбудованого генератора прямокутних імпульсів, ви побачите таку картину: замість рівних прямокутників буде або «завал» верхнього чи нижнього кута — вниз або вгору.


Це виправляється обертанням підлаштувальних конденсаторів.
Конденсаторів два: у режимі 0.1 Вольта підлаштовуємо С4, а в режимі 1 Вольт — відповідно С6. У режимі 10мВ коригування не виконується.


Регулюванням потрібно домогтися рівних прямокутних імпульсів на екрані, як показано на фотографії.


Я подивився на цей сигнал іншим осцилографом. На мою думку, він достатньо «рівний» для калібрування цього осцилографа.


Хоча конденсатори встановлено правильно, навіть у такому варіанті металевий викрутковий наконечник трохи впливає на результат: поки тримаємо жало на регульованому елементі, результат один, а щойно прибрати жало — він трохи змінюється.
У такому разі можна або підкручувати потроху, або скористатися пластмасовою (діелектричною) викруткою.
Мені така викрутка дісталася з якоюсь камерою Hikvision.


З одного боку в неї хрестове жало, причому зі зрізаним кінчиком — саме для таких конденсаторів, а з іншого — пряме.


Оскільки цей осцилограф радше прилад для вивчення принципів роботи, ніж повноцінний інструмент, я не бачу сенсу проводити повноцінне тестування, хоча основні моменти покажу й перевірю.
1. Зовсім забув: іноді під час роботи внизу екрана з’являється реклама виробника :)
2. Відображення цифрових значень параметрів сигналу; подано сигнал від вбудованого генератора прямокутних імпульсів.
3. Ось такий власний шум входу осцилографа. В інтернеті я зустрічав згадки про це, а також про те, що в новій версії рівень шуму нижчий.
4. Щоб перевірити, чи це справді шум аналогової частини, а не наведення, я перевів осцилограф у режим із закороченим входом.


1. Перемкнув час розгортки в режим 500 с на поділку — як на мене, це вже зовсім для екстремалів.
2. Рівень вхідного сигналу можна змінювати від 10 мВ на поділку
3. До 5 В на поділку.
4. Прямокутний сигнал частотою 10 кГц від генератора осцилографа DS203.


1. Прямокутний сигнал частотою 50 кГц від генератора осцилографа DS203. Видно, що на такій частоті сигнал уже сильно спотворений. Подавати 100 кГц уже немає особливого сенсу.
2. Синусоїдальний сигнал частотою 20 кГц від генератора осцилографа DS203.
3. Трикутний сигнал частотою 20 кГц від генератора осцилографа DS203.
4. Пилкоподібний сигнал частотою 20 кГц від генератора осцилографа DS203.


Далі я вирішив трохи подивитися, як прилад працює із синусоїдальним сигналом від аналогового генератора, і порівняти його зі своїм DS203
1. Частота 1 кГц
2. Частота 10 кГц


1. Частота 100 кГц. У конструкторі не можна вибрати час розгортки менше ніж 10 мс, тому ось так :(
2. А ось так може виглядати синусоїдальний сигнал частотою 20 кГц, поданий із DS203, але в іншому режимі вхідного дільника. Вище був скриншот такого сигналу, поданого в положенні дільника 1 В × 1, а тут сигнал у режимі 0,1 В × 5.
Нижче видно, який вигляд має цей сигнал, якщо подати його на DS203


Сигнал 20 кГц, поданий з аналогового генератора.


Порівняльне фото двох осцилографів, DSO138 і DS203. Обидва під’єднані до аналогового генератора синусоїдального сигналу частотою 20 кГц, на обох осцилографах встановлено однаковий режим роботи.


Підсумок.
Переваги
Цікавий навчальний конструктор
Якісно виготовлена друкована плата, міцне захисне покриття.
Зібрати конструктор під силу навіть радіоаматору-початківцю.
Продумана комплектація, потішили запасні резистори в наборі.
В інструкції добре описано процес складання.

Недоліки
Невелика частота вхідного сигналу.
Забули покласти в комплект пару контактів для кріплення індикатора
Простеньке паковання.

Моя думка. Скажу коротко: якби в дитинстві в мене був такий конструктор, я, мабуть, був би дуже щасливий, навіть попри його недоліки.
А якщо докладніше, то конструктор приємно потішив. Вважаю його хорошою основою і для набуття досвіду складання та налагодження електронного пристрою, і для роботи з дуже важливим для радіоаматора приладом — осцилографом. Нехай простим, нехай без пам’яті й із низькою частотою, але це набагато краще, ніж возитися зі звуковими картами.
Як серйозний прилад його, звісно, вважати не можна, але він на це й не претендує, а як конструктор — більш ніж годиться.
Навіщо я замовив цей конструктор? Та просто було цікаво, адже всі ми любимо іграшки :)

Сподіваюся, огляд був цікавим і корисним. Чекаю на пропозиції щодо варіантів тестування :)
Ну і, як завжди, додаткові матеріали, прошивки, інструкції, вихідні файли, схема, опис — завантажити.
На додачу — схема окремо.

Товар надано магазином для написання огляду.