Поїздка до Кирилівки, літо 2021 року, море, сонце й медузи :)

Як я вже раніше писав, цього літа ми нарешті вирішили кудись з’їздити, і зрештою вибір упав на український курорт у Кирилівці.
Загалом усе минуло нормально, тож я вирішив накидати невеликий огляд і самої поїздки, і місця, де ми жили, а також описати Кирилівку очима людини зі ще не «замиленим» поглядом.


Заздалегідь перепрошую за якість фото: спочатку я не збирався писати огляд, фотографував просто на згадку для себе за допомогою смартфона. Але якось під час прогулянок виникла думка скласти своєрідний фотозвіт-огляд, тож знімав усе, що, на мій погляд, становило інтерес.
Тепер уже розумію, що треба було взяти або фотоапарат, або інший смартфон, але вийшло як вийшло.

Як і завжди, у статті я і сваритиму, і хвалитиму — як суб’єктивно, так і об’єктивно. Але скажу наперед: на мій особистий погляд, поїздка вдалася, і ми з дружиною залишилися задоволені, адже отримали море вражень.


Отже, як я вже писав, ми їхали кудись уперше, тож, звісно, трохи хвилювалися. Вирішили їхати з Харкова автобусом, тим паче цілком випадково дізналися, що він відправляється відносно недалеко від нас, тож навіть не довелося користуватися послугами таксі.
Усі речі вмістилися у дві зручні сумки, плюс пакет із вітрівками (як виявилося, взяли їх недарма), пляшкою води, павербанком і дрібницями. Сумки поклали у багажне відділення, пакет узяли в салон.

Тут на нас чекало, мабуть, найбільше розчарування: сидіння в автобусі явно не призначені для таких тривалих поїздок, тож зрештою я згорнув свою вітрівку й підклав під поперек.
А поїздка й справді була довгою: відправлення о 21.00, прибуття о 6.00. Єдине, що тішило, — ціна: лише 600грн (близько $22) за двох в один бік. Квитки забронювали й одразу оплатили онлайн, причому відразу в обидва боки. Вирішили перестрахуватися, бо було зазначено, що їх треба роздрукувати (потім з’ясувалося, що це необов’язково).

Проміжна зупинка, якщо не помиляюся, у Дніпрі, час — 0.41.


О 5.40 були на місці, на центральному автовокзалі Кирилівки. Перше враження, як, утім, і друге, так собі... особливо коли побачили неподалік туалет «із літерами М і Ж». Можливо, враження зіпсували незручності в дорозі й фактично безсонна ніч, але все одно якось усе аж надто скромно.
Потім автобус вирушив далі, на Федотову косу.


Недалеко від автовокзалу є невеликий маячок із парою симпатичних фігурок — по-своєму мило й гарно.
І повітря тут зовсім інше, ніж у запиленому Харкові. Ним приємно дихати навіть далеко від моря, особливо рано-вранці.


Але найбільше нас вразила майже повна відсутність дерев. Та що там дерев — навіть кущі трапляються дуже рідко. Складається враження, ніби посеред пустиря поставили охайні будинки, обгородили їх парканчиками, а про все інше просто забули. Нам, які приїхали із зеленого Харкова, це було справді незвично. Пам’ятаю, якось після одного з оглядів відеокамери китаянка запитала мене: «Ви живете в лісі?» Ні, просто в нашому місті багато зелені.

Водночас є охайна, хоч і вузька доріжка, праворуч від якої посаджені молоді деревця. Вона починається просто біля автовокзалу й закінчується поруч із продуктовим магазином «Транзит» (непоганий, але дорогий магазин).

Тут хочу кинути камінь у город керівництва смт Кирилівка: ну як так? У вас же курортне містечко, за рік приїжджає понад мільйон відпочивальників, а на озеленення та облаштування загалом виділяють копійки...
Щоправда, зелень ми потім знайшли, але про це згодом.


Щойно вийшли з автобуса, нам одразу почали пропонувати місця, де можна зупинитися. Але оскільки ми їхали вперше та й узагалі не любимо «сюрпризів», то про місце проживання домовилися ще в Харкові.
Причому база, чи то готель — не знаю, як правильніше сказати, — розташована досить близько до автовокзалу. Ми спокійно прогулялися пішки, навіть попри те, що були із сумками, і звернули в один із провулків.

Насправді ця вулиця має красиву назву — Лазурна. Але коли я чую таку назву й бачу те, що показано нижче на фото, у мене виникає певний когнітивний дисонанс...
І така ситуація не лише на цій вулиці, а й на всіх інших. Деякі власники садиб намагаються власними силами виправити ситуацію, облаштовуючи тротуарчики хоча б біля своїх будинків, але загалом це нічого не змінює.


Ось ми майже на місці — база «Аміра». Раніше я писав, що забронювали номер саме тут.
На вході — переговорна панелька дуже знайомої мені фірми Hikvision і кодова панель. Код отримують усі мешканці, щоб можна було заходити будь-коли, що, звісно, дуже зручно. Але парканчик уже час би підфарбувати — принаймні тоді він не дисонуватиме з гарним квітником усередині.


Хоча ні, мабуть, краще зачистити парканчик і покрити лаком — тоді він матиме дуже гармонійний вигляд.
Це та деякі інші фото взято з сайту готелю, а також з інших відкритих джерел, адже ми фотографували далеко не все, а без них картина буде неповною.


База складається з двох будинків, у яких загалом є 14 (чи 15 — тут я так і не зрозумів) номерів. Наш номер був на другому поверсі; фото старе, зараз усе має значно цікавіший вигляд: тераси заросли рослинами й стали затишнішими. Пізніше покажу, який вигляд усе має тепер.


Якщо я все правильно зрозумів, готель належить подружжю — Сергію та Наталі. Спочатку я розмовляв із Сергієм, він усе зрозуміло й ввічливо пояснив: і щодо номерів, і щодо розташування, відстані до автовокзалу, особливостей проживання тощо. Водночас одразу попередив, що до моря відносно далеко, на що я відповів, що ми з дружиною звикли гуляти, тож нас це зовсім не лякає.
Після цього я вже спілкувався з Наталею. Вона зустріла нас уранці й провела до номера, де ми залишили сумки та побіжно оглянули місце, де мали жити найближчі кілька днів.
Оглянувши номер, ми спустилися до однієї з альтанок, де оплатили проживання й розпитали про нагальні речі, наприклад про дорогу до моря, магазини, воду тощо. Нас одразу запитали, скільки буде мобільних пристроїв, і видали пароль до Wi-Fi для кожного пристрою, але зрештою на смартфоні я користувався інтернетом від Київстару — там він просто літає.
До речі, вся вода на базі прісна й загалом навіть питна, але, як пояснила нам Наталя, вона радше підходить для приготування їжі, а для чаю чи кави краще використовувати іншу. Заодно вона сказала, що в них можна купити нормальну питну воду після осмосу, що ми відразу й зробили.

Виявилося, що вода з крана справді трохи відрізняється від нашої водопровідної: по-перше, вона помітно м’якша, по-друге, трохи солонувата. Тож вермішель варити було нормально, а от для кави вона справді не підійшла б.


Повернуся до номера й хочу описати його окремо та докладніше, адже вважаю це дуже важливою частиною «відпочинкового» процесу.

Ще під час розмови із Сергієм він сказав, що номер у нас буде «в дереві», але виявилося, що тут не лише саме дерево, а й запах деревини, який нам із дружиною дуже сподобався. Та й загальне враження було справді приємним: кімната простора, усе чисто й охайно, а опис повністю відповідає дійсності й у чомусь навіть перевершує її.

Щойно заходимо — потрапляємо на кухню, поєднану з передпокоєм. Тут є невеликий столик на чотирьох і двері до санвузла.
Вікна металопластикові, є москітні сітки (комарів у номері не було протягом усього перебування), двері замикаються, хоча фурнітуру вікон варто трохи відрегулювати, але це дрібниці.
На стіні видно два подвійні вимикачі: лівий вмикає світло на терасі й кухні, правий — світло в санвузлі та витяжку.


Кухня повноцінна: є мийка, індукційна плитка, електричний чайник, мікрохвильовка й великий холодильник. Єдине, чим ми не користувалися, — це мікрохвильовка: наша помітно відрізняється, а розбиратися заради кількох разів було відверто ліньки.


Також був повний набір різного посуду: каструльки, миски, ложки, виделки тощо. Хоча з усього цього нам насправді знадобилися лише одна каструля, ніж і пара тарілок, усе одно було приємно, що господарі подбали про те, що може знадобитися під час проживання. П’ять балів.
Щоправда, бракувало однієї дрібниці — невеликого кухонного рушника й гачка, а ще краще — рейлінга, на який його можна повісити. Рейлінг був би кращим, бо тоді рушник не торкався б стіни й не залишав слідів. Ми передбачили цей момент і взяли рушник із дому.


Кожен номер — це, по суті, однокімнатна квартира, тож у ньому є спальня. Ми зняли на двох чотиримісний номер; економніше було б узяти тримісний, який відрізняється лише кількістю спальних місць, але він був зайнятий.
Тут теж дерево — на стінах і навіть на стелі. Причому, як і на кухні, схоже, воно нічим не покрите, принаймні точно не лаком, тож запаху хімії немає.

У результаті в нашому розпорядженні були двоспальне ліжко, якщо не помиляюся, львівської «Естелли», і досить сучасний диванчик. Також лежали чотири комплекти: велике простирадло + наволочка + рушник, а в тумбочці було чотири подушки й навіть ковдри.
Але нам вистачило трьох рушників, двох простирадл (одним застелили ліжко, другим укривалися) і двох наволочок.

Загалом усе дуже класно, хоча ввечері ми зрозуміли, що явно бракує нижнього освітлення — хоча б одного бра, адже яскраве верхнє світло не завжди зручне. Але це суб’єктивна думка.


Також була шафа з великим дзеркалом і вішалкою, а ще п’ять плічок — нам цього було замало, але ми взяли з дому ще три штуки.

Ну і, звісно, великий телевізор. Я навіть щось дивився, хоча роблю це дуууже рідко, а дружина дивилася більше. Пошкодував, що не взяв перехідник, щоб під’єднати до нього планшет або смартфон, адже така думка була :)

Відзначу велику кількість розеток: їх легко вистачило і для двох зарядних пристроїв, і для бритви з феном, та ще й залишилися вільні. Крім того, приємно підібрано колір постільної білизни та штор, завдяки чому номер має ще охайніший вигляд.


Є кондиціонер, звісно, простенький, але тут більшого й не треба. Навіть місце для нього вибрали відносно оптимальне, хоча особисто я поставив би його між ліжками, біля узголів’я. Але в будь-якому разі було не надто спекотно, тож ми його вимкнули й не вмикали до від’їзду.
До речі, під ранок із відчиненим вікном було навіть прохолодно й без кондиціонера.

Прохід до кімнати зачиняється дверима, і це також великий плюс: не заважатиме шум холодильника. Якось бачив відеоогляд дорожчого номера в іншому готелі — там кухня фактично була в спальні, що, звісно, дратувало б, а сам номер коштував дорожче.

Двері зачиняються туго, видно, що розбухли від вологи, причому настільки, що не допомогло навіть заглиблення петель-«метеликів», хоча, можливо, трохи звузився й сам отвір. Але це зовсім не заважало, радше просто спостереження; у будь-якому разі двері — це плюс.


Санвузол також сподобався: на підлозі плитка, на стелі дерево, дуже чисто й охайно, сучасні умивальник та унітаз. Під час заселення дали рулон туалетного паперу, дитяче мило в мильниці та кілька пакетів для сміття (додаткові пакети були й на кухні). Крім того, під умивальником знайшовся невеликий тазик — раптом комусь знадобиться щось випрати.
Тут я також поставив би п’ять балів, але є пара рекомендацій: наприклад, у душовій було б зручно мати поручень, а також вищий бортик, бо, як би ми не намагалися користуватися душем обережно, трохи води іноді потрапляло за нього.
Крім того, є певна плутанина з кранами: на кухні й у душі гаряча вода зліва, а біля умивальника — справа. За день звикли. Змішувач у душі з двома ручками й дуже «чутливий»: буквально невелика зміна помітно впливає на температуру води.

Так, вода тут справді Гаряча, з великої літери, і стає гарячою майже відразу після ввімкнення, а не як у нас удома, де іноді треба чекати по пів години, поки «стече». Респект, це круто!

А от світильник я б, мабуть, порадив господарям замінити, бо встановлений не відповідає нормам безпеки для вологих приміщень.


І, звісно, тераса — це релакс, і саме на неї я виходив курити. Зручно, чисте й свіже повітря, зручні стільці, краєвид на басейн, а також сушарка, на яку можна вішати білизну й рушники. Так, сушарка — це важливо, адже, на відміну від того ж Харкова, тут речі сохнуть помітно довше, тож користуватися нею будете постійно. Думаю, для чотиримісного номера друга сушарка теж була б не зайвою. Особливо це стосувалося рушників, які просто не встигали висихати.

У нас удома шестиметрова лоджія, до речі, теж обшита деревом, тільки на кляймери, а не на цвяхи, але вона й близько не зрівняється з такою терасою. Тераса спільна для двох номерів, але вона досить довга, тож не думаю, що це когось напружуватиме.
Під час заселення нам сказали, що номер здають чистим і до виселення не прибирають. Нас це цілком влаштувало, але виявилося, що терасу підмітають щонайменше раз на день, тож за порядком постійно стежать.


Загалом усе сказане вище — радше побажання й здебільшого суб’єктивна думка, а аж ніяк не критика. Та вже після першої ночі виявилося дещо, що трохи зіпсувало загалом дуже позитивне враження.

Ліжко хороше, матрац простенький, і цього можна було очікувати, адже ситуації бувають різні, а в разі «НП» замінити дорогий матрац набагато затратніше. Просто нам, звиклим до матраца з незалежними пружинами, це було помітно.

Але виявилося, що ліжко трохи поскрипує, причому явно скрипіло не саме ліжко, а блок ламелей. Ця особливість була мені відома, тож я вирішив просто трохи підтягнути саморізи, якими кріпиться рама з ламелями.
І як же я здивувався, коли побачив усередині дуже нестандартне технічне рішення: рами взагалі немає, а самі ламелі лежать на бічних опорних рейках. Звісно, ліжко «попискувало» — інакше й бути не могло, адже за правилами ламелі вставляють у спеціальні гумові тримачі.

Не знаю, як на інших базах відпочинку, але тут меблярі явно зекономили. На моєму каналі є відео, де я показував готовий ремонт, який ми робили разом із товаришем, і описував процес. Там же є опис саме такого ліжка, де я показував і блок ламелей — посилання на відео. Рекомендую подивитися тим, хто ще не бачив: багато корисного.


Номер і готель — це, звісно, дуже добре, але ж ми все-таки приїхали на море, тож далі йтиметься про нього.

Почну з опису дороги: для цього я зробив знімок екрана карти й позначив маршрути, якими ми ходили.
1. Червоним — дорога від автовокзалу до готелю. Як видно, йти там зовсім недалеко.
2. Зеленим — те, як ми ходили на море від самого початку: виходить трохи довше, зате місце для засмагання й купання просто чудове.
3. Жовтим — альтернативний варіант, трохи коротший, і частина дороги проходить у затінку через парк. Розвідали його згодом.
4. Синім — найпоширеніший маршрут до моря: трохи ближче, але людей помітно більше. Саме тут вихід, біля якого розташована вебкамера.

Заради комфортного відпочинку на пляжі мені довелося суттєво змінити свій розпорядок. Зазвичай я лягав о 4-й ранку й вставав о 9:30, а тут ми вставали о 6-й, випивали по чашці кави з чимось до неї, збиралися й приблизно о 7-й уже були на пляжі.
Далі засмагали й купалися до 11-ї, йшли в номер, милися, обідали й відпочивали до 15-ї, потім знову випивали по чашечці кави й о 16-й приходили на пляж, де засмагали до 18-ї. Після пляжу поверталися в номер, залишали речі, перевдягалися й ішли прогулятися.
Звісно, хотілося гуляти довше, але все псували комарі. Ні, це навіть не комарі, а якісь собаки, що кидалися на все живе... Саме тому ближче до 9-ї вечора ми поверталися в номер, їли щось легеньке, милися й лягали спати.


Трохи фото з дороги на пляж.
Вирішив почати з цього фото не лише тому, що його зроблено просто біля готелю, а й для того, щоб власники автомобілів були уважні: іноді може статися так, що ваша машина ночуватиме на вулиці. На самому початку розмови Сергій сказав мені, що в них є стоянка на території, але оскільки машини в нас поки немає, це було не критично.


Дорогою вам трапиться чимало гарних квітів — власники будинків намагаються прикрасити прилеглу територію.


Ну а далі все просто.
Доходимо до невеличкого паркану, де чітко написано: якщо до моря, то вам туди :)
Далі стежка, заблукати складно, бо її добре втоптано.
Стежка проходить через паркову зону санаторію «Кирилівка», де росте багато різних гарних дерев, та й узагалі це чудова зона відпочинку.
Виходимо на асфальтовану алею й ідемо до самого кінця.


Тут ми повернули ліворуч, але якщо повернути праворуч, до пляжу можна дістатися швидше. Там є чимало різних закладів харчування та іншого. До речі, просто на розвилці продають варену кукурудзу, і якщо ви її любите, краще купити тут, а не на пляжі, де вона вдвічі дорожча.


Ліворуч є їдальня, люди, здається, виходили звідти задоволені, тож про всяк випадок сфотографував асортимент і ціни. Ціни в гривнях, курс близько 27.5.


Дорогою вже є місця, звідки видно море, але ми йдемо трохи далі, повертаємо праворуч, виходимо до сходів і спускаємося вниз.
Біля сходів є смітники, намагайтеся не залишати сміття на пляжі.


Далі можна піти як ліворуч, так і праворуч — особливої різниці немає. Ми відпочивали на правій частині пляжу.
Пляж тут із дрібної черепашки, босоніж іти не дуже зручно, зате не так спекотно, як по піску.


Ура, я нарешті дістався моря :)
Дно хороше, ухил помірний, різких перепадів глибини немає, і не доведеться чалапати 50м до глибини — загалом 5 балів.



З протилежного боку пляжу — урвище, в одній його частині птахи вирішили облаштувати собі багатоквартирний будинок, тож саме тут краще не засмагати. Але спочатку ми засмагали якраз біля цього місця — майже обійшлося :)



Розваги загалом стандартні: можуть покатати на парашуті, звісно, «класика» — банан/дракон, плюшка/ватрушка, гірки/кулі.


Але є й плавучий острів розваг просто в морі.
Величезна подяка людині, яка встановила лавки на краю урвища: це справді одне з найкращих місць для відпочинку, гарні краєвиди, з моря дме приємний вітер, шумить прибій.


Можна ще покататися на невеликому катері, ми час від часу його бачили. Здається, він вирушає від початку Федотової коси.


Загалом із розвагами тут якось не дуже, тому дехто привозить їх із собою. Крім того, відзначу дуже позитивного зазивалу на «банан» — він справді підіймав настрій усьому пляжу.


Із краєвидів дуже сподобалося, як грає сонце рано-вранці.


Кілька разів увечері виходили прогулятися пляжем, де тим часом годуються чайки. Ходили б більше, якби не всюдисущі комарі :(


Звісно, нас непокоїло питання наявності медуз і бліх. Так от, бліх не було, були трохи «морських тарганів», але вони не страшні й нас не турбували.
А от медузи були, причому не безпечна аурелія, а цілком «жалкий» корнерот. Перші два дні їх було дуже мало, і ми вільно купалися, лише зрідка поглядаючи навсібіч. На третій день їх стало відносно багато, що, звісно, напружувало.
Після цього пройшов невеликий шторм, і майже всі медузи подалися кудись у море, залишивши тільки кількох загиблих товарок, тож купатися стало чудово. Отже, тут як пощастить.


Щодо дизайну — кожен вигадує, що може. Наприклад, база «Багіра» у вигляді старовинного замку, хоча, на мій погляд, якось аж надто пафосно.


Або ось такий будиночок — уже краще, але все одно «на любителя».


Але нам більше сподобалися бази в стилі Loft, де вигляд стриманіший, та й узагалі дерево завжди має гарний вигляд.


Трапляються й дуже дивні варіанти. Наприклад, на повороті до моря ми побачили базу з гарними будиночками, але якось здивувало, що людей немає, а паркан має зовсім кепський вигляд.


Але, поглянувши з іншого боку, ми побачили, що база взагалі покинута, а двері забиті дошками. Трапляються й бази, будівництво яких покинули на півдорозі.


На другий день перебування пішли прогулятися, а заразом пошукати продуктовий магазин — і зрештою знайшли. Вище я писав про магазин «Транзит»: цілком сучасний, але з «курортними» цінами, хоча асортимент там більший, ніж у маленьких крамничках на вулиці.
Зате зрештою вийшли до лиману. Так, по-своєму красиво, хоча водночас відчувається й занедбаність.


З іншого боку від нас був аквапарк, як виявилося, один із найбільших у Європі. Але варто відразу бути готовими до цін понад 500грн за квиток. Наприклад, у харківському цілорічному аквапарку «Джунглі» квиток коштує від 220грн.
Але, можливо, ми побуваємо й тут.


Гуляли-гуляли й за навігатором вийшли назад до готелю, де жили. Це якраз сучасний вигляд тієї частини будинку, де ми мешкали.
На фото видно вітряк, здається, він єдиний у Кирилівці, тому слугував гарним орієнтиром.


Ми якось звикли до тихого й спокійного способу життя: прогулянки полем, подалі від міського шуму. Але все ж захотіли подивитися, чим узагалі живе Кирилівка і що тут цікавого.
На третій день перебування вийшли прогулятися Приморським бульваром, де зазвичай і минає активна частина життя приїжджих.

Тут, звісно, по-своєму цікавіше: широкий тротуар, гарні квіти, дерева.


Досить швидко вийшли на центральну площу, яку прикрашає невеликий фонтанчик, а також інсталяція «Я люблю Кирилівку».


Є також композиція «Три дельфіни» зі лавочкою, біля якої вишикувалася ціла черга охочих сфотографуватися.
І, власне, на цьому всі пам’ятки центральної площі закінчуються. До речі, якщо хтось хоче спокійно сфотографуватися, раджу приходити вдень — там зазвичай порожньо.


Біля фонтану також можна сфотографуватися з парою гарних голубів. Загалом ми були трохи здивовані, що в Кирилівці немає цих птахів: у нас у Харкові вони літають буквально величезними зграями.


Тут також розташована адміністрація міста, і, судячи з усього, там вирішили трохи прикрасити територію, наприклад симпатичними вказівниками.


Далі йде ціла вулиця розваг. Сама по собі вона, звісно, виглядає простіше, але тут зосереджено практично все.
Наприклад, тут є «Контактний зоопарк», вам запропонують сфотографуватися з удавом, орлами, павичами і навіть динозаврами та фантастичними персонажами.
Тут же пропонують екскурсії, але, наскільки мені відомо, особливого інтересу вони не становлять. Як доповнення сфотографував напрямки та ціни.


Ну а далі в мене було легке відчуття дежавю: хто хоч раз бував на ринку Барабашова, той мене зрозуміє.
Увечері людей море: всі кудись ідуть, щось їдять, фотографуються, купують сувеніри, катають дітей на іграшковому паровозику.


Звісно, багато уваги приділено точкам продажу риби та морепродуктів. Ми вже хотіли купити, але вирішили не ризикувати, принаймні вперше :)


Тут же є безліч різноманітних кафе, а також точки, де просто на вулиці готують різноманітний шашлик — дим, як то кажуть, «стоїть коромислом». Також продають пиво, вино, сидр та інші напої.
Загалом ми б, мабуть, випили місцевого вина, але випадково дізналися, що господиня готелю продає його, лише коли вже виїжджали, а тоді було вже не до того.


Якщо пройти трохи далі, натрапите на одне з головних місць відпочинку — Лунапарк.
Ми зайшли сюди просто подивитися, адже він усе-таки орієнтований на дітей.

Атракціонів багато, але, думаю, ви могли бачити їх і в інших містах, тож описувати немає сенсу.
Ціни такі, що якщо вирішите покатати дитину, не надто заощаджуючи, це обійдеться вам приблизно у 1000-1500грн, не рахуючи різних «смаколиків», які вони, звісно, попросять вас купити.
Загалом типовий апарат для виманювання грошей у населення, але з дитиною зайти, думаю, однозначно варто.


Увечері центральну частину частково перекривають для автомобілів, але вони все одно туди просочуються. Причому трапляється багато кабріолетів — від переробленої «Волги» до цілком сучасних іномарок.


Ми б, мабуть, гуляли й далі, але справді втомилися від шуму, великої кількості людей і диму, тож пішли назад. Дорогою зустріли магазинчик на кшталт харківських АТБ чи Посаду. Ну і, звісно, комарі — вони справді нападали цілими стадами.

Виявилося, що ввечері маяк біля автостанції світиться, а на стовпах підсвічуються фігурки дельфінів. Гарно, але ми вже поспішали до номера, рятуючи відзняті кадри від натовпу комарів, від яких не захищав навіть спеціальний аерозоль.


Ми намагалися продумати поїздку, але в останній день сталася невелика накладка. Річ у тім, що номер ми мали звільнити об 11 годині, автобус вирушав о 19 годині, і спочатку ми думали просто погуляти решту часу Кирилівкою.
Але, як виявилося, у Кирилівці для нас не так багато цікавих місць, тож ми попросили господиню за додаткову плату продовжити оренду номера приблизно до 6 вечора. На жаль, на номер уже чекали нові постояльці, тож продовжити не змогли. Зате запропонували залишити в них сумки в окремому приміщенні, ще й із холодильником, куди ми змогли покласти наші продукти. За це варто сказати окреме спасибі.

Загалом ми подумали й пішли гуляти парком санаторію «Кирилівка». Можу сказати, що це виявилося навіть краще, ніж чекати на від’їзд у номері, тож, мабуть, навіть добре, що продовжити оренду не вдалося.

Санаторію близько 100 років. На його території є дуже багато різних доріжок, якими ми майже весь час і гуляли, іноді виходячи посидіти неподалік від моря.


Більшість доріжок заасфальтовані, але є й викладені різними видами плитки. Праворуч, до речі, доріжка від пляжу, яку ми розвідали наприкінці поїздки.


Вона виходить до їдальні санаторію, звідти можна піти ліворуч і вийти на головну алею.
Корпуси санаторію не фотографували, на жаль, але це звичайні старі корпуси. Судячи із зовнішнього вигляду, максимум, що в них зробили, — замінили вікна на металопластикові. В іншому — типовий СРСР 70-х–80-х років.


Але парк відомий великою кількістю екзотичних рослин і дерев. Ми побачили не все, але навіть того, що трапилося нам на очі, цілком вистачило, щоб відпочити. До того ж там дуже чисте повітря, що ще більше посилило ефект від прогулянки.



Незвичайне дерево з дивними плодами, одну невелику гілочку якого ми все-таки взяли собі на згадку.



На відміну від решти Кирилівки, тут підстригають не лише газони, а й підрівнюють кущі, формуючи своєрідні композиції.


Ближче до 18 години повернулися по речі, переодяглися й потихеньку пішли на автовокзал.


Ще під час приїзду хотіли подивитися, які автобуси відправляються з цього автовокзалу, але було рано, і він був зачинений. Увечері ж я про всяк випадок сфотографував розклад рейсових автобусів і маршруток — раптом комусь стане в пригоді.


Ось і все: о 19.30 автобус повіз нас назад до Харкова. Приїхали ми о 5.10 ранку, викликали таксі й уже приблизно о пів на шосту були вдома.


Додому ми привезли багато вражень, купку мушель і, звісно, невеликий сувенір — равлика :)


Багатьох, звісно, зацікавить питання, скільки це все коштувало.
1. Проживання 5 діб — 5000грн
2. Автобус — 1200грн на двох в обидва боки
3. Харчування — частину брали із собою, частину купували на місці; те, що купували, обійшлося, нехай буде, у 500грн.
Разом близько 7000грн.

Доволі багато витратили на підготовку, адже довелося купувати сумки, засіб від сонця, від комарів тощо.
Після приїзду зрозуміли, що тягнути із собою їжу особливого сенсу немає, хіба що паличку смачної ковбаси й сиру, тобто те, що важить небагато, але на місці коштує дорого.

Ну і традиційно — висновки.
Як я вже писав, ми з дружиною ще ніколи ніде не були, тому нам складно з чимось порівнювати. Але загальне враження однозначно позитивне, за що варто подякувати:
Азовському морю та його чудовому повітрю.
Наталії та Сергію і їхньому готелю «Аміра»
ПП Кольчак за те, що не лише привезли нас на море, а й безпечно доставили назад.
Медузам і комарам, які тримали нас «у тонусі» :)

На жаль, суб'єктивно загальний вигляд місцевості подекуди навіює смуток. Можна було б зробити чудовий курорт: облаштувати паркові зони, посадити дерева, упорядкувати пляжі (наприклад, додати кабінки для перевдягання й туалети), прибирати мертвих медуз. Але нічого цього немає: після приїзду ви побачите типовий приватний сектор.
Так, власники баз відпочинку намагаються зробити у себе все якомога красивішим і зручнішим, є аквапарк і дельфінарій, але варто вийти за ворота — і ми занурюємося в майже повну відсутність місцевої інфраструктури й доріг. Думаю, адміністрації Кирилівки варто над цим замислитися, але щось мені підказує, що й через 10 років набагато краще не стане. Радше допоможе організація всього силами самих власників домогосподарств.

Поїхали б ми наступного разу на Азовське море? Скоріше ні, ніж так, але не тому, що там погано, а тому, що хочеться побувати ще десь.
Якби поїхали, зупинилися б ще раз в «Амірі»? Майже впевнений, що так: готель справді чудово підходить для спокійного сімейного відпочинку як із дітьми, так і просто вдвох, як це зробили ми. Рекомендую.

На цьому в мене все. Сподіваюся, мій звіт про нашу поїздку стане в пригоді тим, хто ще збирається у відпустку.