Папір для виготовлення друкованих плат за технологією ЛУТ, або як виготовити друковану плату в домашніх умовах.

Спочатку трасую друковану плату. Я користуюся програмою Sprint Layout 6, до цього дуже довго користувався версією 3 і досі ніяк не можу звикнути до відмінностей в керуванні.


Під час виготовлення плати я завжди залишаю по периметру захисну зону завширшки 5мм, тому заготовку беру на 10мм довшу й ширшу за потрібну плату — мені так зручно.


Заготовку зачищаємо дрібним наждачним папером. Важлива не дзеркальна поверхня, а радше безліч мікроподряпин — тоді тонер тримається краще.


Друкуємо нашу майбутню плату на папері (я зазвичай друкую одразу 2 штуки, про всяк випадок), на гладкому боці. До речі, весь процес було виконано з першої спроби, тобто я нічого не коригував і не переробляв спеціально для огляду — у цьому й полягав сенс тесту.
Не забуваємо, що друкувати треба дзеркально щодо потрібного малюнка друкованої плати.


Далі кладу заготовку на спеціально навчену книжку :), точніше, це не книжка, а річна підшивка журналів «Радіо» в картонній палітурці. Роблю це, щоб заготовка не ковзала під час роботи й від нагрівання не псувала те, що лежить під нею.


Після цього кладу роздруківку кресленням до міді, а зверху накриваю аркушем звичайного принтерного паперу — так на початку менше ковзає. Найскладніше — не допустити, щоб аркуш із надрукованим малюнком зсунувся вбік. Спочатку ставлю праску широкою частиною на книжку й папір, а потім плавно опускаю її на заготовку.


Далі плавними рухами, з невеликим натиском, прасую нашу майбутню плату. Кілька разів проходжуся з різних боків плати, щоб краще пропрасувати краї. Сильно тиснути не можна, інакше тонер може розпливтися; якщо зовсім не натискати, то, найімовірніше, тонер не пристане до заготовки. Прасую таку заготовку приблизно хвилину.
До речі, я використовую тонер Static Control — на мій погляд, це найкращий тонер для ЛУТ…

Приклеювання завершено, папір прилип рівно й гарно.


Тепер кидаємо нашу плату в миску з водою на 5-10 хвилин. Можна залишити воду ввімкненою — так папір швидше розм’якне.


Через 5-10 хвилин під невеликим напором води (краще кімнатної температури) пальцем скочуємо папір. Доріжки мають залишитися на місці. Робити це надто обережно не потрібно, адже якщо тонер стирається пальцем, таку плату треба переробляти. Нормально приклеєний тонер пальцем не стирається, його можна лише зішкребти.


На фото видно результат перенесення креслення на склотекстоліт. Тонер чорний, а раніше, коли я користувався папером із журналу, він мав сіруватий відтінок, бо на ньому залишалися частинки паперу. Тут усе гарно: отвори чисті, залипань між доріжками немає.
Для тесту я спеціально підібрав друковану плату і з великими залитими полігонами, і з тонкими доріжками.


Перед травленням я роблю ось такий «столик»: по кутах плати, у місцях без креслення, свердлю 4 отвори й вставляю в них сірники (або зубочистки), щоб плата лежала кресленням донизу.


Зазвичай плати травлять у розчині хлорного заліза у воді.
ru.wikipedia.org/wiki/Хлорид_железа(III)
Після занурення плати в розчин її треба майже відразу підняти й прибрати бульбашки повітря, інакше залишаться непротравлені місця.


Через деякий час (залежно від розчину) плату витравлено.


Тонер, який уже виконав свою функцію, змиваю ацетоном (або будь-яким відповідним розчинником).


А тут покажу, якої якості друку мені зрештою вдалося досягти.
Місце для процесора ближче до центру плати, ширина контактних майданчиків — 0.45мм, ширина доріжок — 0.45-0.5мм. Видно, що навіть форма майданчика збереглася чудово.


А це доріжка біля краю плати, таких місць два. Зазвичай я підправляю такі місця перманентним водостійким маркером, але для тесту спеціально цього не робив.


Після змивання тонера свердлю потрібні отвори, а потім зачищаю плату нульовим наждачним папером.


Лише після всіх цих операцій обрізаю зайве: якщо зробити це до зачищення, наждачним папером можна пошкодити доріжки, розташовані близько до краю плати. Краї плати трохи обробляю надфілем, щоб прибрати гострі залишки скловолокна після ножиць.


Тепер покриваю плату флюсом (використовую спиртовий F3) і луджу доріжки.
Знаю, що дехто цього не робить, але мені більше подобається плата з залудженими доріжками. Загалом, справа смаку, та й мідь не окиснюється, а мікротріщини заповнюються припоєм.


Останній етап — змиваю залишки флюсу ацетоном.


Усе, плата готова.