Мінікомп’ютер Vorke V1 Plus або нова версія

Минулої осені я публікував огляд цікавого мінікомп’ютера Vorke V1. Досить непоганий пристрій: швидкий, не перегрівається, є можливість встановити жорсткий диск. Не так давно на ринку з’явилася оновлена версія з процесором Apollo Lake J3455. Зацікавився, замовив і написав огляд. Звісно, в огляді будуть огляд пристрою, тести, розбирання, а також порівняння з попередньою версією.



Під час написання огляду я вирішив не виділяти окрему частину для порівняння, а порівнювати окремі моменти впродовж огляду. Скажу лише, що відмінностей виявилося помітно більше, ніж я думав.

Технічні характеристики
Система: Windows 10
Процесор: Intel Celeron "Apollo Lake" J3455 1.5 ГГц (2.3ГГц у турборежимі)
Графіка: Intel HD Graphics 500
Пам’ять: 4ГБ
SATA — 1 x SATA 3 Гбіт/с + 1 х mSATA (встановлено SSD 64ГБ)
Внутрішні інтерфейси — 1 х M.2
LAN — Gigabit LAN
WiFi — 2.4/5 ГГц
Bluetooth 4.0
Відеовиходи: HDMI і VGA
Зовнішні інтерфейси: 2x USB 3.0, 2x USB 2.0
Аудіовихід — роз’єм 3.5мм
Габарити: 153 x 153 x 38
Маса: 390гр

Для початку — паковання. Тут усе як і раніше: велика міцна картонна коробка, усередині якої лежить сам комп’ютер і весь комплект постачання.


Усе, що йде в комплекті з комп’ютером, по суті, звалено докупи й може вільно переміщатися всередині під час транспортування, але в дорозі нічого не постраждало.


Комплект постачання такий самий, як у попередньої версії, і містить:
1. Мінікомп’ютер
2. Блок живлення
3. Кабель живлення
4. Рамку для встановлення HDD/SSD
5. Інструкцію.

На головній сторінці підхопило зображення зі сторінки магазину, де вказано, що в комплекті є кабель HDMI. У моєму комплекті його не було — треба уточнити.
Також є розширена комплектація, до якої додано кріплення VESA. Такий варіант коштує на 9 доларів дорожче.


Інструкція досить докладна: наприклад, крім основної інформації, у ній є посібник зі встановлення ubuntu.
Кабель живлення з євровилкою, на іншому кінці — триконтактний роз’єм, як у ноутбуках. Не найкращий вибір, адже такі кабелі трапляються рідше, ніж звичні «комп’ютерні».
Рамка для встановлення HDD/SSD трохи постраждала в дорозі, але нічого критичного: метал м’який, і їй легко надати початкової форми.
Блок живлення досить компактний, заявлені параметри — 12 Вольт 3 Ампера. Не перегрівається навіть зі встановленим жорстким диском і за повного навантаження.


На перший погляд, жодних відмінностей: та сама квадратна чорна коробка. Але згодом я зрозумів, чого бракує :)
Цього разу корпус матовий, а не глянцевий, за що велике людське спасибі розробникам. Навіщо минулого разу зробили глянцевий, не знаю, але матовий набагато кращий.


Кількість і розташування роз’ємів залишилися такими самими: спереду два USB 2.0, кардридер microSD і віконце фотоприймача для пульта ДК. Я знову спробував розібратися з пультами для цього комп’ютера, але так і не зрозумів, який саме потрібен.
Зверху розташована кнопка ввімкнення, підсвічена світлодіодом: у вимкненому стані він не світиться, у ввімкненому — світиться, але неяскраво, а в режимі сну плавно вмикається і вимикається. Кнопка зроблена з якоїсь щільної гуми, а завдяки великому розміру її можна знайти навіть у темряві.


Ззаду розташовані:
1. Роз’єм живлення
2. Вихід HDMI
3. Вихід VGA
4. Роз’єм для підключення кабелю Ethernet
5. Два роз’єми USB 3.0
6. Роз’єм 3.5мм для аналогового входу/виходу звуку.


Ліворуч і праворуч є вентиляційні отвори, більша частина яких закрита додатковою дрібною решіткою. Її немає лише там, де виходить гаряче повітря.


Знизу — дві великі гумові «ніжки», а більшу частину нижньої кришки зроблено знімною, щоб полегшити встановлення жорсткого диска.


Перед увімкненням я зайшов у BIOS комп’ютера. Вибачте, що знімки екрана вийшли такими маленькими: натиснувши на зображення, його можна збільшити.
Налаштувань багато, справді багато. Останнім часом дедалі частіше трапляються комп’ютери із заблокованим BIOS: тобто можна вибрати, з чого завантажуватися, а решту налаштувань здебільшого просто приховано.
Але в будь-якому разі краще не чіпати нічого зайвого: іноді трапляються сюрпризи у вигляді «перетворення пристрою на цеглину».


Мабуть, єдине налаштування, якого я так і не знайшов, — можливість автоматичного запуску після подавання живлення.


Під час першого ввімкнення пропонується вказати мову, країну тощо. Далі, як зазвичай, пропонується під’єднатися до однієї з точок доступу, але оскільки моєї в списку не було, я пропустив цей пункт — і дарма, треба було під’єднати хоча б кабель.
Трохи зачекавши, комп’ютер завантажується.


Під час першого ввімкнення я не під’єднався до інтернету, а потім зіткнувся з проблемою: не міг встановити українську мову. Іноді мовний пакет уже є в системі, іноді його треба окремо завантажити з меню налаштування мов, але в цьому випадку комп’ютер уперто повідомляв, що інтернету немає, хоча я міг спокійно відкрити браузер і шукати розв’язання цієї проблеми.
З’ясувалося, що набагато простіше й швидше відкотити ОС до початкового стану та запустити її з уже під’єднаним інтернетом. Після цього стало доступним меню завантаження мовного пакета, і далі проблем не було.


З активацією Windows проблем не виникло, усе пройшло автоматично, причому обидва рази.
Встановлено Windows 10 Home, для більшості завдань цього більш ніж достатньо.


Як і минулого разу, встановлено SSD обсягом 64ГБ, частину якого займає система, тому вільними залишаються лише близько 47ГБ.


Не буду описувати диспетчер завдань і налаштування відеокарти, як робив це минулого разу, адже нічого особливо цікавого там немає.
Навіть мережеві карти встановлено точно такі самі: WiFi 2.4/5 ГГц від Intel і гігабітна дротова Realtek.


Коротка інформація з CPU-Z. Як і було зазначено в описі, встановлено процесор (SoC) Intel Celeron J3455 на популярному нині ядрі Apollo Lake, тоді як у попередній моделі був Celeron J3160 на ядрі Braswell. Базова частота новинки трохи нижча — 1.5 ГГц проти 1.6, але в режимі Турбо частота вища: 2.3 проти 2.24 ГГц.
BIOS від AMI, дата випуску — середина травня 2017 року. Як я вже казав, оновлень чекати не доводиться, тож краще, коли він від початку новий.
Тут же я провів перші тести: спочатку у версії 1.79, а потім у 1.77. Версію 1.77 використовую для зручнішого порівняння з раніше протестованими пристроями. У цьому випадку різниця дуже велика: 687/2510 у новинки проти 332/1267 у попередньої моделі. Тобто, на думку CPU-Z, нова модель щонайменше вдвічі швидша.


Як і минулого разу, виробник використав SSD фірми Foresee. Скажу відразу: я скептично ставлюся до накопичувачів цієї фірми, переважно через підмочену репутацію її флешпам’яті: найчастіше вона досить повільна, та й до надійності були претензії.


І хоча на перший погляд SSD начебто такий самий, цього не скажеш про його швидкість. У попередній версії використовувався швидший накопичувач: 490/150 МБ/сек проти 374/85 у нової моделі. І якщо швидкість читання відрізняється не надто, то майже дворазова різниця у швидкості запису засмутила.


Швидкість запису не залежить від обсягу файла, що записується, і завжди тримається на рівні 85-90МБ/сек.
Про всяк випадок зазначу: усі тести SSD проводилися на вже заповненому накопичувачі, іноді доводилося видаляти інші тестові програми, щоб звільнити місце для тесту.


Як і минулого разу, комп’ютер передбачає можливість встановлення жорсткого диска, що дуже добре й доволі зручно. Для експерименту я використав той самий диск на 500ГБ зі швидкістю обертання 7200 об/хв.


Процес встановлення дуже простий: спочатку кріпимо рамку за допомогою чотирьох гвинтів.
Потім викручуємо фіксувальний гвинт нижньої частини корпусу й поворотом круглої частини розблоковуємо її — усі потрібні підказки є на корпусі.
Встановлюємо диск, як показано на фото, і фіксуємо його додатковим гвинтиком, який також входить до комплекту.
Закриваємо кришку корпусу у зворотній послідовності — і все.

Єдиний нюанс: жорсткі диски формату 2.5 дюйма можуть мати корпус різної товщини — 5, 7, 9.5 мм і більше. Так от, я використовував диск завтовшки 9.5мм, і він входив із великими труднощами. Корпус я закрив, але відчувалося, що все впритул, тому рекомендую використовувати диски завтовшки 7мм.


Тут я провів загальний тест для різних варіантів накопичувачів.
1. Штатний SSD.
2. Жорсткий диск через SATA
3. microSD через вбудований кардридер
4. Жорсткий диск при під’єднанні через USB 3.0

Можу сказати, що кардридер досить повільний: у тесті я використовував карту з максимальною швидкістю читання 90МБ/сек. Натомість результати тестів жорсткого диска вперлися в його продуктивність, адже показники однакові як при під’єднанні через SATA, так і через USB 3.0.


Першим був тест Cinebench, і він одразу показав дещо дивні результати. Якщо щодо математичної продуктивності результат був трохи передбачуваним, то графічна продуктивність дещо розчарувала.


Оскільки результат мене не влаштував, я вирішив оновити драйвери й завантажив утиліту від Intel, яка знайшла оновлені відеодрайвери — саме вони мене й цікавили.
Завантажив, установив — усе пройшло без проблем, і подальші тести вже проводилися з новим драйвером.


Оце вже набагато кращий результат: різниця з попереднім тестом — приблизно вдвічі. Тож драйвери обов’язково треба оновлювати, стандартні зовсім слабкі в плані 3D.
Підсумкові результати я згодом зведу в загальну таблицю, щоб було легше зрозуміти, «хто є хто».


Цей тест продуктивності я не проводив на попередній моделі, тому порівняти не можу й наведу його лише для статистики. Але можу сказати, що Celeron N3450 набрав у цьому тесті 924 бали, а Pentium N4200 — трохи більше, 1088. Тут же результат явно вищий, хоча всі процесори побудовані на одному й тому самому ядрі.


Далі — пара тестів 3D mark, спочатку версія 2006 року. Тут результат також кращий, ніж у попередньої моделі, причому помітно.


Нову версію 3Dmark я не запускав на попередній моделі, але запускав на N4200 — 317|329, а на N3450 — 281.


Цей тест я проводжу рідко, але оскільки мене кілька разів просили його провести, вирішив одразу додати його сюди. Тест продуктивності WinRAR.


Хоча модуль WiFi використано такий самий, як і минулого разу, я все одно вирішив протестувати й його.
За результатами сканування видно 32 точки доступу, зокрема й мої на 2.4 і 5 ГГц. Причому на 5 ГГц видно лише мою точку, інших немає. Втім, я вже неодноразово казав, що модулі Intel не можуть похвалитися високою чутливістю.


На жаль, хоча комп’ютер і «бачив» мою точку доступу, підключатися до неї відмовлявся. Зазвичай така поведінка свідчить про слабкий сигнал.
Довелося тестувати у два етапи: спочатку три тести в одній кімнаті з роутером 2.4 ГГц (у різних кутках кімнати, на відстані 1.5 метра й 0.5 м), а потім ще пару тестів із роутером 5 ГГц за кілька метрів від комп’ютера, але поза прямою видимістю.
Три нижні графіки — 2.4 ГГц: що ближче роутер, то вища швидкість. Максимум становив близько 90 Мбіт, що дуже непогано для цього діапазону.
Два верхні — 5 ГГц: перший показав 125 Мбіт, другий — 225 Мбіт.


Ну а раз уже запустив iPerf, то додатково виміряв швидкість дротової мережевої карти. Тут результат «плаває» від 500 до 800 Мбіт за заявлених 1000.


Ось я й дістався тестів, які цікавили мене найбільше, — нагрівання.
Не секрет, що перегрівання часто суттєво обмежує продуктивність пристроїв, а хороше охолодження — це не лише запорука тривалої служби, а й високої продуктивності. У своїх оглядах комп’ютерів я завжди наголошую на проблемі перегрівання, адже часто це головна біда китайських (і не тільки) пристроїв.

Цього разу я не став проводити поетапні тести, а одразу запустив утиліту OCCT на максимум.


Ближче до кінця тесту температура сягнула 97 градусів, що чимало. Звісно, я розумію, що такі тести вважаються екстремальними, але температура все одно досить висока.


А ось наступний тест мене неабияк здивував. Річ у тім, що зазвичай тест OCCT у режимі перевірки блока живлення навантажує комп’ютер максимально. Але результат тесту Linx виявився ще вищим: через 8 хвилин комп’ютер перейшов у режим сну. Спочатку я навіть не зрозумів, подумав, що забув вимкнути автоматичний перехід у цей режим. Але ні — BIOS переводить комп’ютер у режим сну в разі перегрівання.
Запустив ще пару разів у режимі продовження й зрештою вирішив більше не продовжувати: температура 103 градуси говорить сама за себе. Крім того, спрацював прапорець тротлінгу.

Дивно в цьому тесті те, що зазвичай Linx навантажує процесор менше, ніж OCCT, адже запускає, по суті, той самий Linx, але ще й навантажує графіку. А тут усе виявилося навпаки.
Ви, звісно, запитаєте, за яких обставин можливе повторення такого навантаження. Наприклад, під час кодування відео — багатогодинної операції з повністю завантаженим математичним процесором. У цьому випадку завершиться переходом у режим сну.


Тести показали, що комп’ютер однозначно треба доопрацювати, а оскільки ця процедура пов’язана з розбиранням, я вирішив поєднати її з оглядом нутрощів, тим паче що хотів пошукати внутрішні відмінності.

Як і минулого разу, спочатку викручуємо три саморізи — так, саме три, а не два, як може здатися спершу: один просто захований під круглою частиною корпусу.
Потім проводимо чимось пласким по периметру й роз’єднуємо половинки. Зазначу, що цього разу розбирати було набагато легше, рекомендую починати із задньої частини корпусу.


Кнопка має власну невелику плату.


На перший погляд, складання відносно акуратне, враження псує великий джгут проводів: хоч його й обмотано стрічкою для компактності, лежить він не зовсім акуратно.


Усі додаткові контакти виведені на один великий роз’єм: тут і сигнал із кнопки ввімкнення, і підсвічування, і USB із кардридером.


Щоб кабель надалі не заважав, я просто від’єднав його, справді 000000000000000000000000000

Ще одна відмінність конструкції (крім з’єднувальних проводів): WiFi-антени перенесли на передню частину корпусу, тоді як у попередній моделі вони були ззаду. На мій погляд, так краще.


Плата передньої панелі спершу може здатися ідентичною попередній, але насправді відмінності досить суттєві.
Раніше на платі стояла мікросхема USB 2.0-хаба, тепер її прибрали, і всім «керує» процесор комп’ютера.
Біля роз’ємів були елементи захисту, тут їх прибрали.
Контролером кардридера був RTS5159, тут — RTS5170, хоча на швидкості роботи це ніяк не позначилося.
З’явилася пара дрібних мікросхем невідомого призначення.
Місце під USB-роз’єми передбачене для варіанта з USB 3.0, на це натякають додаткові вільні отвори поруч із ними.


SSD-накопичувач Foresee відрізняється не лише швидкістю роботи, а й зовнішнім виглядом. Побудований на базі контролера Marvell 88NV1120, флешпам’ять виробництва Micron, що загалом непогано з погляду надійності роботи.
Модуль WiFi тепер має роз’єм M.2, а не mPCI.


Коли я вже вийняв плату з корпусу, то зрозумів, чого на ній бракує: слота для оперативної пам’яті. Спочатку я не надав цьому особливого значення: навіть побачивши в CPU-Z, що інформації про встановлені модулі пам’яті немає, вирішив, що це просто помилка.
Так, слота для встановлення оперативної пам’яті немає, тож 4ГБ — це все, що можна отримати. Звісно, для переважної більшості завдань цього достатньо, принаймні наразі, але збільшити обсяг уже не вийде.


Систему охолодження виконано за класичною схемою: невелика турбінка з радіатором. Радіатор обгорнутий товстою клейкою стрічкою, яка формує канал, яким гаряче повітря викидається лише назовні й не потрапляє всередину корпусу. Це цілком нормальне рішення. Деякий час тому я робив огляд комп’ютера фірми Билинк, де мені довелося зробити подібний канал, і це помітно знизило температуру процесора.


До процесора прилягає пласка частина радіатора, яка далі переходить у ребристу. Це зроблено для того, щоб можна було вставити сам вентилятор.


Щоб зняти радіатор, спочатку доведеться відклеїти ізоляційну плівку зі зворотного боку. Під нею є чотири гвинтики, які притискають радіатор до плати.
До речі, хоча система й не має демпферних пружин, плата не прогинається, усе зібрано досить добре.


Зверху є стійка, до якої має кріпитися вентилятор, але кріплення там немає. Так було й минулого разу, не лякайтеся :)


Радіатор у місці притискання до процесора досить товстий, але шліфування залишає бажати кращого. Між процесором і радіатором є теплопровідна гумка завтовшки близько 0.5мм.
Вище я забув написати про роботу вентилятора. Він має три швидкості й режим вимкнення, у реальній експлуатації майже завжди працює на мінімальній швидкості. Звук нагадує тихе шелестіння, гулу немає. Коли температура зростає, він поступово переходить на максимальний режим, і тоді його звук стає вже досить помітним, але не сказав би, що дратівливим, — приблизно схожий на шум ноутбука.


Власне, материнська плата комп’ютера. Зовні — дуже непогано, акуратно й чисто.


Пройдуся по «начинці».
1. SoC Celeron J3455
2. Чип Super IO IT8528, праворуч видніється контролер Ethernet.
3. Аудіокодек.
4. Конвертер PS175HDM DisplayPort to HDMI 2.0b, наскільки я зрозумів, підтримується HDCP 2.2.
5. Конвертер IT6513 DisplayPort to VGA
6. Флешпам’ять для зберігання мікропрограми BIOS


1. Чип EEPROM для конвертера PS175HDM (імовірно)
2. Вхідна частина живлення комп’ютера.
3. ОЗП Samsung, 4 чипи, встановлені біля радіатора.
4. Імовірно, підсистема живлення ОЗП.


1. Дуже схоже на контролери живлення USB.
2, 3. Вузли перетворювачів живлення процесора.
4. Місце для встановлення конвертера з виходом LVDS.


Минулого разу я звернув увагу на те, що біля роз’ємів USB побачив фільтри на сигнальних лініях і відзначив цей факт. Тут фільтрів немає, але захисні елементи на сигнальних лініях присутні. Не знаю, чи це економія, чи просто в них немає потреби, але все працює чудово.


Вузол відеоконвертерів і вхідні кола живлення комп’ютера, загальний план. Видно місце під альтернативний роз’єм живлення, що разом із місцем під чип LVDS натякає на вбудовувані пристрої.


Вузол живлення процесора й SSD, а також M.2 (імовірно).


Ось і дісталися до вдосконалення системи охолодження. Спочатку я спробував просто прибрати гумку між кристалом і радіатором та нанести теплопровідну пасту, але, на жаль, вона ледь діставала до радіатора, залишаючи помітний зазор.
Зрештою довелося використати пару шматочків товстої алюмінієвої фольги. Таке рішення я вже перевіряв на іншому комп’ютері й залишився задоволений результатом, тож вирішив повторити й тут.


Можливо, вистачило б і одного шматочка, але сумніваюся: товщина фольги близько 0.1мм.
Доробка гранично проста: вирізаємо два шматочки розміром приблизно 10х10мм, наносимо пасту на процесор, кладемо зверху один шматочок, наносимо пасту, кладемо другий шматочок, наносимо пасту поверх усієї цієї конструкції.
Звісно, виглядає це як «система ніпель», але результати побачимо пізніше.
Я використав поширену пасту КПТ8, фольгу перед використанням ретельно вирівняв.


Усе, ставимо вентилятор на місце й збираємо всю конструкцію назад. Зверху лежить «донор» фольги, думаю, багато хто, хто має справу з електронікою, зустрічав подібні «цукерки».
Якщо використовувати мідні пластинки, слід орієнтуватися на товщину 0.3-0.35мм, максимум 0.4мм.


А тепер спробуємо запустити ті самі тести, але вже з доопрацьованою системою охолодження.
Спочатку OCCT.
Результат набагато кращий: якщо минулого разу температура сягнула 97 градусів, то тепер не перевищила 72 градусів.


Тест Linx, на якому комп’ютер «засипався» минулого разу.
77 градусів проти 103 — різниця 26 градусів після півгодинного тесту! Ні, ну я, звісно, очікував, що ситуація покращиться, але потім запустив цей тест ще на годину, і температура знову не перевищила 77 градусів. Для двох шматочків фольги це просто чудово, шкода, що не можу спробувати з однією мідною пластинкою, але думаю, результат був би ще кращим.
Зрештою доробка коштує буквально копійки, а охолодження виходить цілком нормальне. Ну от що заважало відразу зробити як слід?


Термознімок після години роботи Linx.
1. Загальний вигляд, «хвіст» унизу — це кришка столу, нагріта повітрям, що виходить.
2. Комп’ютер
3. Блок живлення, найбільше нагрівається вихідний діод. Під час роботи корпус БЖ ледь теплий.


Можна, звісно, провести тести з іграми, але нових у мене якось немає, а Far Cry, який мені подобається, на ньому точно піде без проблем — і перша, і друга частина.
Але я вирішив перевірити його на відтворенні відео. Для цього запустив «пташок», дані файлу —
Ducks.Take.Off.2160p.QHD.CRF25.x264-CtrlHD.mkv (243Мбит).
Відео відтворювалося з SSD.

Відтворення плавне, та й завантаження процесора всього 5% дуже тішить. Декодування повністю бере на себе апаратний декодер.


Уже радше з цікавості запустив простіший файл із потоком усього 100Мбит: 4.5% і так само жодних гальмувань. Відео відтворювалося з карти пам’яті.

На мій особистий погляд, немає сенсу проводити ще якісь тести декодування відео: комп’ютер легко справляється навіть із важким відео, а підтримка форматів уже на совісті плеєра.


Тепер можна порівняти деякі результати тестів. Нижче наведено таблицю, у якій я звів докупи результати тестування комп’ютерів із різними процесорами.
Комп’ютери, які порівнюємо, виділено жовтим кольором, і, судячи з результатів, можна сміливо сказати, що новий процесор однозначно швидший за попередній, щоправда, лише після доопрацювання системи охолодження.
Ба більше, він швидший за інші процесори на ядрі Apollo Lake.

Навіть якщо ця таблиця не вплине на вибір комп’ютера, який я оглядаю, то, найімовірніше, допоможе вибрати будь-який інший, адже містить результати для моделей, які зараз є на ринку мінікомп’ютерів.


Спробую підбити підсумки.
Переваги.
Висока продуктивність (після доопрацювання).
Продумана конструкція.
Якісне складання.
Наявність двох відеовиходів: HDMI і VGA
Можливість встановити додатковий жорсткий диск.
Наявність слота M.2
Ліцензійна Windows 10 Home

Недоліки
Перегрівання під великим навантаженням, потрібне доопрацювання
Неможливо збільшити обсяг оперативної пам’яті
Можуть виникнути труднощі під час встановлення жорсткого диска завтовшки 9.5 мм.

Моя думка. Роботу над новою моделлю добре видно, щоправда, не завжди в кращий бік. Спершу помічаєш, що корпус змінили з глянцевого на матовий: дрібниця, але стало помітно краще. Продуктивність відчутно зросла — у деяких тестах більш ніж удвічі. Але за чорну гумову прокладку між кристалом процесора й радіатором виробникам треба добряче дати по руках, адже вона радше теплоізолятор, ніж теплопровідник, а різниця у 26 градусів навіть за умови трьох шарів дешевої КПТ8 про багато що говорить. Точніше, про те, що треба переробляти. Тішить, що результат добре помітний навіть після простого доопрацювання.
Приємно, що можна замінити SSD і модуль WiFi, а також встановити додатковий накопичувач формату 2.5 дюйма. Але те, що «випиляли» роз’єм оперативної пам’яті, — це біль і смуток. Звісно, багатьом користувачам і 4 ГБ вистачить до наступної заміни комп’ютера, але все ж краще «мати, ніж не мати». Дарма вони так зробили, тим паче що місця всередині корпусу достатньо.

Загалом комп’ютер мені сподобався, особливо після доопрацювання. Якби не потреба в доопрацюванні, я б сказав — добре, а так скажу лише — дуже непогано.

Продавець запропонував знижку для огляду, процедура звична для Ali:
1. Купуємо товар, але не оплачуємо.
2. Під час оформлення пишемо продавцеві в коментарі — nopending
3. Продавець знижує ціну до $159.99.
4. Оплачуємо й чекаємо на посилку.

До речі, у продавця окремо є кріплення VESA, коштує 7.99, але продавець пропонує купони: 1 від 1.01 і 2 від 2.01, тож насправді його можна купити за 6 доларів.
Крім того, продавець підтвердив, що подарунковий кабель HDMI буде в комплекті.

На цьому все, сподіваюся, огляд був корисним.