Beelink AP42 — ще один варіант мінікомп’ютера на базі Apollo Lake N4200

Причиною покупки стало попередження від Гербеста, мовляв, наприкінці березня ваші бали можуть згоріти. Уже потім я дізнався, що міг не хвилюватися, але на той момент мені було дуже шкода накопичених балів майже на 50 баксів, і трапився цей варіант.
На момент покупки ціна в магазині становила 180 доларів, а з використаними балами він обійшовся мені трохи дорожче за 130. У заголовку вказана поточна ціна, але, найімовірніше, її підняли через тимчасову відсутність товару в продажу.

Оскільки комп’ютер на цьому процесорі вже оглядали, не буду надто розтягувати огляд.
Комп’ютер, по суті, є «гібридом» двох моделей — Voyo V1 і Beelink BT7. Перша схожа використаним процесором, друга — виробником і конструкцією.

Технічні характеристики
Система: Windows 10
Процесор: Intel Pentium N4200 1.1 ГГц (2.5ГГц у турборежимі)
Графіка: Intel® HD Graphics 505
Пам’ять: 4ГБ
SATA — 1 х M.2
Флешпам’ять — eMMC 64ГБ
LAN — Gigabit LAN
WiFi — 2.4/5 ГГц
Екран: HDMI
Зовнішні інтерфейси: 3x USB 3.0, слот для карти пам’яті SD
Аудіовихід — 3.5мм джек
Габарити: 119 x 119 x 20
Маса: 340гр

Як завжди, почну з упаковки, але краще сховаю її під спойлер.


Комплект цілком непоганий.
1. Комп’ютер Beelink AP42
2. Блок живлення
3. HDMI-кабель завдовжки 1 м
4. HDMI-кабель завдовжки 30 см
5. Кріплення VESA
6. Інструкція


Уся суть інструкції зводиться до опису роз’ємів і кнопок комп’ютера.


Комплект точно такий самий, як у Beelink BT7..
1. Два HDMI-кабелі: довгий — для встановлення на столі, короткий — для використання з кронштейном.
2. Кронштейн VESA для кріплення до монітора/телевізора.
3,4. Блок живлення цього разу трохи слабший: 12 В, але 1,5 А, а не 2.


Навіть дизайн комп’ютера залишили майже без змін: квадратна алюмінієва коробочка приємного темно-сірого кольору.


Мабуть, на цей момент це, напевно, найкомпактніше рішення на базі Apollo Lake N4200.
Voyo має такі самі розміри, але він товстіший.


Передня панель майже порожня — лише отвір для світлодіода індикації ввімкнення. Сам світлодіод розташований десь углибині, і під час увімкнення його майже не видно; про те, щоб сфотографувати його, годі й казати.


Конфігурація та розташування роз’ємів дуже схожі на Beelink BT7.
1. Збоку — пара USB 3.0, а також кардридер для карт SD.
2. Ззаду — кнопка ввімкнення, вхід живлення, ще один USB 3.0, вихід HDMI, вихід аналогового звуку, отвір для кнопки скидання.
3, 4. Зовнішня антена WiFi «переповзла» на бічну стінку. Під час роботи її можна розвернути на 180 градусів, щоб зручніше встановити комп’ютер за монітором.

Важливі відмінності. У Voyo V1 антени не було — там був зовнішній WiFi-приймач, який займав один із USB-роз’ємів. Також у Voyo V1 використовувався miniHDMI, що вимагало застосування рідкіснішого кабелю та знижувало надійність.


Загальний вигляд, за яким можна зрозуміти взаємне розташування всіх роз’ємів і антени.


Знизу зробили кілька вентиляційних отворів. У BT7 їх не було, але там була активна система охолодження.


Далі — короткий опис програмної частини та кілька тестів.
Оскільки тут використовується лише флешпам’ять, то й диск, відповідно, один; після ввімкнення вільно близько 46 ГБ.
У Voyo V1 було два диски: eMMC і SSD.


Розбиття на розділи стандартне для систем із Windows.


Попередньо встановлено Windows10 домашню. Проблем з активацією не виникло. Були невеликі труднощі з русифікацією, але їх цілком можна розв’язати простим пошуком в інтернеті. Якщо треба, додам коротку інструкцію.


Цього разу я завантажив новішу версію CPU-Z, яка знає про Apollo Lake N4200, тому інформації трохи більше.
Але тест продуктивності я проводив у старій версії, оскільки нова показала трохи інший результат.
Voyo V1 тут набрав 763/2390 проти 764/2450 у пристрою, який я оглядаю.


Хоч тут і встановлена пам’ять eMMC, я все одно перевірив її як звичайний SSD і отримав дуже приємні результати: близько 280 МБ/с на читання та 110 МБ/с на запис. Для eMMC це взагалі чудовий результат. Побачивши це, я вже майже на 100% був упевнений, чию пам’ять побачу всередині :)


Перевірив я і за допомогою класичнішої утиліти. Дивно, але тут результати помітно відрізняються.


Оскільки я збираю статистику за різними моделями комп’ютерів із пам’яттю eMMC, то всюди використовую ту саму версію ПЗ.
У цьому випадку результати тесту більше схожі на результати AS SSD benchmark.


Для порівняння — результат Voyo V1.


Ну і зведена таблиця
CHUWI HiBox
Beelink BT7
Pipo X10
Pipo X9
Pipo X7
Pipo X7S
MeeGoPad T02
Pocket P1
Vensmile W10
Teclast X98 Pro
MeeGoPad T03
Wintel Pro CX-W8


Тест USB 3.0 і вбудованого кардридера також пройшов без проблем: і те, й інше працює на нормальній швидкості.
1. Швидкісна карта, вставлена через перехідник у кардридер
2. Та сама карта, але через зовнішній кардридер.
3. Жорсткий диск із лінійною швидкістю зчитування близько 100МБ/сек — усе чудово.


А от чутливість WiFi засмучує, і це попри зовнішню антену :(
Зазвичай у цьому тесті я «бачу» 50-52 точки доступу, Voyo бачив 31, а тут узагалі лише 22. Щоправда, працює діапазон 5ГГц, і при цьому видно мій роутер, але підключитися до нього за таких умов нереально.


Невеликий тест. Цього разу я звів усе на один скриншот: нижній графік — це спроба запустити тест одразу після підключення до роутера, потім було три тести по два заходи в кожному, перелічую знизу вгору.
1. 2.4ГГц, роутер у тому самому приміщенні, але прямої видимості немає, відстань близько 5м.
2. 2.4ГГц, до роутера близько 1м.
3. 5 ГГц, прямої видимості немає (невелика перешкода), до роутера близько 2.5м.

Як бачите, зі швидкістю проблем немає, але, як я писав вище, є проблема з чутливістю. Якщо роутер стоїть у тому самому або сусідньому приміщенні з комп'ютером, усе буде чудово, а якщо далі — швидкість помітно впаде.


Ну і, звісно, тести — куди ж без них.
Спочатку Cinebench у двох версіях.
У Voyo було 10.30/1.69 і 11.86/132 відповідно до версій тесту, а в оглядуваного результат навіть трохи вищий.


У тесті 3Dmark 2006 результат майже один в один із Voyo (3487) і трохи вищий, ніж у BT7 (3238).


Нова версія 3Dmark, тут різниця також у межах похибки тесту: 329 в оглядуваного проти 317 у Voyo.


Ну і, звісно, тести на нагрівання — власне, весь огляд такої техніки зводиться саме до них. Думаю, ні для кого не секрет, що мінікомп'ютери й ТВ-бокси дуже часто потерпають від перегрівання. І якщо з ТВ-боксами ситуація трохи краща, то мінікомп'ютери доводиться переробляти й доопрацьовувати.
Але тут ці тести були мені цікаві подвійно, адже комп'ютер є аналогом Voyo V1, але з пасивним охолодженням і в меншому корпусі.

Спочатку я запустив тест Linx на 20 проходів, тест тривав близько пів години. Температура різко підскочила до 89 градусів, але далі трималася на позначці 75-80.
Перший результат найвищий, оскільки запускається режим Турбо й процесор працює на частоті 2.5 ГГц, але довго на такій частоті він працювати не може й швидко знижує її до 1.55-1.60 ГГц.
Але в будь-якому разі видно, що продуктивність постійно тримається на одному й тому самому рівні, а це свідчить про відсутність перегрівання та переходу в тротлінг. Точніше, автоматика коректно підтримує режим роботи процесора. До речі, у Voyo V1 була точно така сама продуктивність, але з активним охолодженням!


Я не став обмежуватися півзаходами й одразу перейшов до важкого тесту: OCCT на годину в максимально навантаженому режимі, де одночасно працюють і відеоядро, і математичний тест. Цей тест належить до екстремальних і позиціонується як перевірка надійності; у реальному використанні такого навантаження не буває.

А в підсумку результати практично ідентичні Voyo V1: приблизно та сама продуктивність і температура. У Voyo було 75-78, тут 79-80.


Через деякий час — ще один прохід.


Ну і зовнішній термоконтроль.
Температура корпусу близько 40 градусів. Блок живлення нагрівся помітніше, але тут є невеликий нюанс: на дотик він був просто теплим. Це пояснюється тим, що пластик майже прозорий в ІЧ-діапазоні, тож фактично я вимірював щось середнє між температурою корпусу й температурою внутрішніх компонентів.
Але в будь-якому разі можу сказати, що комп'ютер і блок живлення пройшли цей тест цілком гідно.



А тепер спробуймо розібратися, завдяки чому отримано такий результат.
Відклеюємо чотири гумові ніжки, викручуємо чотири саморізи й знімаємо нижню кришку.


Нижня кришка прилягає до плати через теплопровідну гуму завтовшки близько 2.5мм. Таке рішення не знижує загальну температуру, але дає змогу трохи збільшити теплову інерцію під час періодичних значних навантажень.


Плату всередині закріплено трьома саморізами, компонентів із цього боку майже немає.


Коли я виймав плату з корпусу, вона виходила дуже важко. У якийсь момент я подумав, що виробник відвів тепло на корпус і я віддираю гумову накладку, що приклеїлася.
Але все виявилося простіше: усередині такий самий корпус, як у Beelink BT7, і великий радіатор.


На вигляд усе красиво, навіть згадалася фраза: «Добре літають лише красиві літаки».


Важлива відмінність від «атомних» комп’ютерів — тут є слот M.2 для встановлення SSD. До речі, у Beelink BT7 слот теж був, але його реалізували через окремий контролер. Тут же використовується повноцінне підключення до процесора.


Розміри місця для встановлення SSD. Оскільки в мене немає SSD формату m.2, то зробив фото про всяк випадок.


Для світлодіода придумали невеличкий «будиночок», щоправда, я не зрозумів, навіщо так зробили в цьому випадку.
Ба більше, коли я виймав плату з корпусу, то пальцем зсунув цей «будиночок». Але оскільки я не бачив, що зробив, то першою думкою було: ну все, кінець кошеняті, колись я таки мав щось зламати під час розбирання. Та коли побачив, то одразу заспокоївся :)


Ось і дістався я до радіатора. Так, це справді нормальний алюмінієвий радіатор із нормальними ребрами, а не незрозуміле литво з невідомого сплаву. Крім того, радіатор має чорне покриття, що в цьому випадку трохи покращує охолодження, адже повітря всередині майже не циркулює. Радіатор займає в корпусі майже весь вільний простір.

Ну що сказати, цього разу все зробили правильно, ну, може, майже правильно, але в будь-якому разі краще, ніж у попередніх варіантах. Я б порадив виробникові збільшити кількість вентиляційних отворів — тоді було б ще краще.


Ми ж прийшли не лише помилуватися радіатором, а й подивитися, що під ним, а можливо, ще й спробувати щось доопрацювати.


Тепло відводиться до радіатора через теплопровідні прокладки завтовшки 1.5-1.6мм. Причому тепло відводиться від процесора, ШІМ-контролера і... пам’яті.
Звісно, у цьому випадку тепло від пам’яті ніхто не відводить — просто додали ще одну прокладку, щоб радіатор не перекошувався, і не більше.
На фото видно лише дві з трьох прокладок, третя залишилася на процесорі.


Судячи з друкованої плати, можна сказати, що, схоже, варто очікувати на якусь версію «Про» чи «Ультра» з 8ГБ ОЗП, адже на платі є місце ще для пари мікросхем. Думаю, ентузіасти захочуть спробувати самостійно припаяти пару мікросхем, але я б цього не робив.


З того, що по суті майже не змінилося, — розташування роз’ємів і кнопок. Причому таку саму конфігурацію використано і в Chuwi HiBox.


Але є й невелика відмінність. Якщо в Beelink BT7 між USB і слотом для карти пам’яті було місце для ще одного слота чи модуля, то тут це місце відведене під якусь мікросхему.


Але при цьому залишили роз’єм для вентилятора, а модуль WiFi явно інший.


Також з’явилося місце для роз’єму VGA, але мікросхеми-конвертера на платі немає. Думаю, також можливий випуск розширеної версії цього комп’ютера.
Сам процесор не має виходу VGA, і зазвичай його реалізують за допомогою конвертера Display port - VGA.


А тепер окремо про компоненти.
1. Процесор (SoC) Intel Pentium N4200
2. ОЗП із трохи дивним маркуванням. Наскільки мені відомо, Elpida вже не виробляє пам’ять, хоча можу помилятися.
3. Як і очікувалося, eMMC виробництва Samsung, що є великим плюсом.
4. Контролер живлення процесора.
5. Контролер живлення периферії, найімовірніше USB.
6. Невеликий транзистор біля роз’єму живлення.


1. Модуль WiFi Intel. Використовуються дві антени, що, власне, пояснює високу швидкість передавання даних у тесті, але чутливість підвела.
2. Чип Gigabit Ethernet RTL8111G виробництва Realtek.
3. Аудіочип ALC 269, також від Realtek
4. А от на захисті виходу HDMI заощадили. Щоправда, таку саму економію помітно й біля роз’ємів USB. Видно незапаяні місця.


Ну і загальний опис від виробника.


Як я вже казав, знизу компонентів значно менше: флешпам’ять BIOS і два транзистори.
Транзистори розташовані під перетворювачем живлення периферії, тож, найімовірніше, їх просто розділили: два зверху і два знизу.


Батарейка приклеєна, але під’єднана за допомогою роз’єму. Праворуч видно місце, де нижня кришка контактує з друкованою платою. Для цього використано м’який електропровідний матеріал.


Ну і, як я казав вище, я все-таки вирішив доопрацювати комп’ютер.
Доопрацювання в цьому випадку було дуже простим. Я просто замінив теплопровідну гуму, яка відводить тепло від процесора. Мідних пластинок у мене немає, тож довелося використати алюмінієву завтовшки 1 мм. Практика показала, що термопасти можна наносити зовсім трохи, адже під час затягування гвинтів товщина пластинки якраз зменшується приблизно до 1 мм.


Звісно, після доопрацювання я провів додаткові тести на нагрівання.
Запуск LinX показав, що температура суттєво знизилася і після півгодинного тесту становила максимум 67 градусів. Але що цікаво: продуктивність при цьому ніяк не змінилася. Це радше свідчить про те, що система охолодження справлялася і до цього.


Годинний тест OCCT також показав зниження температури приблизно на 8–9 градусів.
Зображення в огляді можна збільшити, клацнувши на них.


Ви, звісно, запитаєте: який тоді сенс у переробці, якщо продуктивність не зросла?
Усе просто й коротко — попереду літо, а «зайві» 10 градусів нікому не потрібні. Тепер у комп’ютера є цей запас у 10 градусів на випадок підвищення температури навколо нього.

Оскільки кількість виділеної енергії ніяк не змінилася, температура корпусу також залишилася практично незмінною — різниця близько 1 градуса.
Це та попередні термознімки зроблено під навантаженням, наприкінці тесту OCCT (54 хвилини).


А от налаштування BIOS урізані майже повністю: можна вибрати, з чого завантажуватися, встановити пароль — і все... Власне, усе вмістилося на чотирьох знімках екрана.
Сумно :(


Наприкінці — зведена таблиця тестів комп’ютерів із різними процесорами.


Тепер підсумую.
Переваги
Відсутність вентилятора, цілковита безшумність.
Відсутність перегрівання
Висока швидкість WiFi, підтримка діапазону 5 ГГц
Швидка флешпам’ять eMMC
Наявність слота M.2 для встановлення SSD
Хороша продуктивність
Наявність адаптера VESA у комплекті.
Якісна конструкція.

Недоліки
Неможливо збільшити обсяг ОЗП, принаймні простими способами.
Не надто висока чутливість WiFi

Моя думка. Як не дивно це казати, але Beelink вдалося зробити комп’ютер із процесором Apollo Lake N4200 без активного охолодження і при цьому уникнути перегрівання.
Крім того, порадувала наявність слота для встановлення SSD. У Voyo V1 цей слот також був, як і теоретична можливість встановити звичайний жорсткий диск, якби вони ще поклали в комплект кабель для цього...
Не обійшлося і без «ложки дьогтю»: збільшити обсяг ОЗП не вдасться, хоча для більшості завдань 4 ГБ вистачає. Не будемо розглядати екстремальні сценарії використання з 25 відкритими вкладками YouTube, одночасним відтворенням відео 4K і роботою у Photoshop. Для звичайного використання 4 ГБ поки що вистачає.
Щодо WiFi можна сказати так: якщо ви живете в одно- чи двокімнатній квартирі або у більшій, але роутер стоїть посередині, усе працюватиме нормально. Якщо спробуєте «простріляти» велику квартиру по всій довжині, то, найімовірніше, нічого не вийде, і краще скористатися кабелем.

Якщо зовсім коротко, то, на мій особистий погляд, машинка вдалася.
На цьому все, як завжди, чекаю на запитання в коментарях.

Невелике уточнення. У заголовку огляду є посилання на комп’ютер, який я купував. Наразі його немає в наявності, найімовірніше, тимчасово. Як альтернативу можу порадити найближчу схожу модель, хоча й трохи слабшу, але за 160 доларів — Beelink AP34 на процесорі N3450.

Щоб було зрозуміліше, наведу таблицю, де показані всі SoC Apollo Lake
Pentium J4205: 4/4, 2 Мбайт L2, 1,5/2,6 ГГц, графіка HD 505 (18 EU, 250–800 МГц), TDP 10 Вт
Celeron J3455: 4/4, 2 Мбайт L2, 1,5/2,3 ГГц, графіка HD 500 (12 EU, 250–750 МГц), TDP 10 Вт
Celeron J3355: 2/2, 2 Мбайт L2, 2,0/2,5 ГГц, графіка HD 500 (12 EU, 250–700 МГц), TDP 10 Вт
Pentium N4200: 4/4, 2 Мбайт L2, 1,1/2,5 ГГц, графіка HD 505 (18 EU, 200–750 МГц), TDP 6 Вт
Celeron N3450: 4/4, 2 Мбайт L2, 1,1/2,2 ГГц, графіка HD 500 (12 EU, 200–700 МГц), TDP 6 Вт
Celeron N3350: 2/2, 2 Мбайт L2, 1,1/2,4 ГГц, графіка HD 500 (12 EU, 200–650 МГц), TDP 6 Вт